Пишіть листи в небесну канцелярію!
Алла ЛІСОВА,редактор відділу економіки газети «Волинь-нова»
Я належу до того покоління, яке в дитинстві чекало Діда Мороза з цукерками та мандаринами. А свято Миколая асоціювалося з престольним празником близької родини з Володимир-Волинського району, куди ми щороку неодмінно їхали з батьками
В останні два десятиріччя українці все частіше згадують шанованого предками прекрасного чарівника – святого Миколая. За доброю традицією, не лише діти, а й дорослі 19 грудня чекають якогось дива…
Романтик із мене зараз нікудишній, я швидше реаліст, ніж оптиміст. Тому, відверто кажучи, дітям під подушку подарунки збирала завжди, перечитуючи попередньо їхні листи святому. А от для себе… Віджартовувалася і пропонувала покласти омріяну річ під ялинку. А минулого року склалася цікава ситуація.
Син-старшокласник серйозно захопився географією. Однак це хобі поєднало в собі не лише вивчення азимутів–рівнин–вершин, а й перекинулося на детальне дослідження кращих куточків земної кулі. Особливо тих, куди проклали туристичні маршрути українці. Він у деталях знає найбільш популярні курорти, готелі, тамтешні визначні місця, ціни на квитки, вартість харчування тощо. І щоразу доводить, що при великому бажанні, вчасно вловивши акційну пропозицію, цілком реально на окремих із них побувати. Таке прагнення в ньому живе завжди. Але, оскільки без батьків воно поки що нездійснене, то при першій же нагоді він намагається цю мрію наблизити.
Отож, перед торішнім Миколаєм син напівжартома-напівсерйозно запитав: «А ти не хочеш попросити у святого цього літа поїздку, наприклад, у Чорногорію?» Я натяк зрозуміла і категорично відрізала: «Це не для нас! Закрили тему». Для «приколу» таке прохання від мого імені все ж пішло в небесну канцелярію.
Дзвінок від найближчої подруги застав мене у відрядженні в Києві. Студентська колежанка сказала коротко: «Я зараз у турагентстві. За годину мені потрібно перереєструвати авіаквиток на тебе. Склалося так, що мій коханий не може їхати, а заплачених уже грошей ніхто не повертає. Дуже хочу, щоб ми відпочили разом у… Будві. Тобі треба лиш зібрати сумку».
Часу на роздуми було дуже мало. Незважаючи на те, що в силу обставин я не готова була вирушити у таку подорож, син поставив мене перед незаперечним фактом: копію закордонного паспорта він уже надіслав, і мені пізно казати «ні». Добре, що мала в запасі відпустку…
Один із найкращих курортів Адріатики зустрів нас просто фантастичними краєвидами, неймовірно яскравим сонцем, морським прибоєм, екзотичною рослинністю, містичною архітектурою старого міста, заворожуючим шармом приморських вулиць, надзвичайно великою кількістю елітних машин та вишуканих кав’ярень. Такого напливу туристів (а це був початок серпня), які розмовляють різними мовами, але водночас створюють атмосферу доброзичливості й порозуміння, не доводилося ніде бачити. За десять днів я, здається, пізнала те, що вмістило б половину прожитого мною життя. Коли ділилася своїми ейфорійно-захопливими враженнями з рідними, син, ніби між іншим, піднесеним тоном нагадав: «Пам’ятай, це я лист передав святому Миколаю…»
У його ролі на цей раз виступила напрочуд щира, шляхетна, духовно багата, прониклива й талановита людина, з якою маю щастя спілкуватися впродовж тридцяти років. Кажуть, найкращі справи робляться лише для Божого ока. Тому й отримала табу на розголошення імені свого благодійника.
Але цей випадок ще більше зміцнив у мені віру в те, що добрі серцем і благородні душею Миколаї перебувають завжди поруч із нами. І тепер перед цим святом ще більше хотілося і самій зробити такий вчинок, який би допоміг збутися чиємусь романтичному задуму. Та нехай це буде теж загадково-приємним сюрпризом для когось.
А ще — тепер нам із чоловіком доводиться перечитувати деякі заповітні бажання свого майже дорослого сина — для того, щоб їх почув святий Миколай…
