Філософія надщербленої чашки
Напевно, багато хто з нас пам’ятає радянську моду на серванти або, як казали «по–городському», «стєнки», обов’язково із дзеркалами. У ній, як на виставці – набір громіздкого й непрактичного, але красивого, блискучого посуду: салатниці, супниці, фруктовниці. Модним тоді вважався імпортний богемський кришталь та позолочені фарфорові чайні сервізи на 12 персон. Їх, доклавши чимало зусиль, діставали по великому «блату», переплачуючи шалені гроші, й ставили навіки у сервант, щоби ніколи не користуватися. Час від часу вони виймалися, але тільки для того, аби обережно та ретельно витерти пилюку. Це все відкладалося на потім, на колись, яке ще настане, на світле й прекрасне майбутнє…
Тому й пили все життя чай із надщербленої чашки, так жодного разу не скориставшись новенькою. Нехай буде дітям та онукам. Хоча нащадки того всього не потребують, а собі куплять значно краще, саме таке, яке їм подобається.
У людей того покоління виробилася ще одна звичка – нічого не викидати. Бо в якийсь момент може знадобитися. Роки радянського товарного дефіциту досі даються взнаки. Себе іноді ловлю на цьому. А раптом колись пригодиться зламана дверна ручка чи погнутий віконний шпінгалет. Підозрюю, що у багатьох наших читачів досі є вдома кульок з кульками. Також ще одна звичка – все доїдати. Якщо борщ прикис, то його можна перекип’ятити й дідусь пообідає, бо він таке любить.
Отакі совкові стереотипи у різних сферах нашого побутового повсякдення нині психологи називають синдромом відкладеного життя. Не хочеться нікого звинувачувати, а тим більше насміхатися. Тому поколінню, яке збиралося жити потім, можна лише поспівчувати. Вони чекали–чекали, а все найважливіше вже й минуло. У їхніх шафах так і зітліли нерозпакованими комплекти постільної білизни, бо спали на стареньких рваних простирадлах.
Хоча ніколи не пізно щось таки змінити. Й зовсім не потрібно чекати Нового року. Знаю людей, які регулярно планують розпочинати нове життя із першого січня, всім про це розповідають й нічого при цьому не змінюють.
Отож, щоби не називати та не вважати власну долю щербатою, зробіть перший рішучий крок – викиньте надщерблену чашку зі свого світогляду й візьміть із серванта нову. З того чайного сервізу, який досі тримаєте для особливо важливих та дорогих гостей. Щоправда, вони все не приходять, бо також відкладають свій візит.
Дуже добре, що нинішньому молодому поколінню генетично не передався отой совковий синдром відкладеного життя. Вони світ сприймають зовсім не так: вчаться, працюють, воюють та подорожують світом. А ще — саркастично насміхаються над помилками старших. І своє власне життя намагаються зробити кращим не завтра, а зараз.
А ви вже викинули свою надщерблену чашку?
