У подарунок дружині на весілля — бронзова медаль на «Іграх нескорених»

Коли цими днями ми розмовляли із Сергієм по телефону, то сам він з приводу прожитого і пережитого у 2017–му сказав:

— Якщо відверто, то не думав, що таке можливе впродовж одного року. Я був у приємному шоці вже від того, що потрапив у Канаду (про близькі європейські країни ще думка була, а щоб за океан полетіти, то це здавалось фантастикою). А тут ще й успішний виступ на змаганнях — ​готовий подарунок для дружини на весілля.

Нинішній рік з його подіями, які принесли Сергієві Торчинському світову славу, — ​це як оцінка пройденого шляху з його випробуваннями, достойна винагорода.

Ще у першу хвилю мобілізації — ​8 квітня 2014–го — ​він був призваний в ряди Збройних сил України. Невдовзі потрапив у зону АТО. 22 травня, коли сталася трагедія під Волновахою («а це за кількасот метрів від нашого блокпоста»), Сергій і його побратими вперше відчули, що таке війна, зрозуміли, що можна загинути, бо це далеко не кіно.

Своїм порятунком чоловік завдячує краківським спеціалістам, а тим, що стала можливою поїздка на лікування до Польщі, — ​волонтерам, зокрема Наталії Ариванюк.

Змінювалися населені пункти, де вони розгортали блокпости, — ​все ближче і більше бахкало, як пригадує Сергій. І більше смертей доводилося бачити. Попереду була оборона Савур–Могили. Саме там Сергія тяжко поранило в шию — ​осколок застряг біля сонної артерії. Була дорога додому, операція в обласній клінічній лікарні, де за ювелірну роботу взялися медики, але в якусь мить зрозуміли, що немає високоточного спеціального обладнання, а без нього — ​дуже великий ризик. Своїм порятунком чоловік завдячує краківським спеціалістам, а тим, що стала можливою поїздка на лікування до Польщі, — ​волонтерам, зокрема Наталії Ариванюк.

А потім він склав присягу патрульного поліцейського міста Луцька. І саме в нинішньому році, такому насиченому подіями, серед яких — ​участь в «Іграх нескорених», одружився зі своєю Надею, яку, як чоловік сам каже, завойовував два роки («раніше не було тієї дівчини, яку б захотілося завойовувати»). Про їхню історію від знайомства до шлюбу, укладеного 7 жовтня, ми розповідали у сторінці «Любить! Не любить». Побралися двоє молодих людей, які, «перегортаючи» сторінки свого шляху, переконуються, що не випадково зустрілися: «Пазли складалися так, що випадковість виключалася».

Після весілля подружжя живе в Луцьку, у квартирі, яку орендує. Як розповів у телефонній розмові Сергій, у сімейному житті все чудово: вони з Надею — ​закохані, і цим усе сказано, поряд людина, яку шукав і знайшов. Напевно ж, є мрія про власне помешкання? З цього приводу Сергій мовив:

— Є надія на те, що на роботі, може, з житлом щось вирішиться. А з другого боку, я пробую «пробивати» це питання як учасник бойових дій на Сході України. Був на прийомі у секретаря міської ради Григорія Пустовіта. Поки що «загвоздка» в тому, що я в Луцьку не прописаний (я ж — ​із села Мирне Горохівського району). А раз так, то не можна поставити мене в чергу на житло в обласному центрі. Вважаю, що це несправедливо, і дуже надіюся на вирішення питання. Ми ж усі, незалежно від прописки, воювали за свою державу, її цілісність.

А ще Сергій сказав таке:

— В народі АТО вважають патріотичною справою. Але я боюся, щоб не сталось так, як свого часу з «афганцями», щоб якийсь чиновник не сказав: «Я тебе туди не посилав». До речі, дехто думає, що «бронза» на «Іграх нескорених» мене озолотила, тож і житло спокійно можу купити (в усякому разі в рідному селі можна почути, що я «кучу долярів» привіз). То розчарую: на Іграх я не розбагатів. Єдине, що дала мені бронзова медаль в Торонто, — ​це знайомство з міністром внутрішніх справ України Арсеном Аваковим. І вже від МВС України ми мали на весілля телевізор у подарунок. А ще завдяки очільнику відомства я одержав нагородний пістолет, посаду і звання.