Волинська Хатіко 4 місяці в лісі чекала свого бездушного господаря
«Тільки прочитав у «Волині-новій» про зраджену і покинуту тварину, взяв ровера і поїхав за нею», — так коротко пояснив свій вчинок ківерчанин Андрій Матвіюк, на господарстві якого бездомна Арі знову повернула собі любов від людини
Тож напередодні Нового року, символом якого за східним календарем стане Жовтий Земляний Собака, що символізує доброту, мудрість, справедливість та відданість, ми відправилися у місто Ківерці провідати героїню кількох наших публікацій
Ще у травні минулого року газета у матеріалі «Волинська Хатіко на ім’я Арі» розповідала про собаку, який чотири місяці жив у лісі між Ківерцями й селом Сапогів. Він сидів й охороняв торбу з лахами та чекав свого бездушного хазяїна, котрий його вивіз і залишив напризволяще. Вірними друзями зрадженої тварини стали діти, які приносили харчі та зробили будку. Саме вони назвали тварину Арі, бо вона — самиця. Відразу після виходу публікації покинутого пса забрав додому житель Ківерців Андрій Матвіюк, який працював тоді рятувальником у пожежній охороні держлісгоспу, а тепер ремонтує вантажні автомобілі. Ми влітку писали, як Арі звикала до нової домівки. З тих пір минуло сім місяців.
Розумна Арі нам подавала такий сигнал, тільки ми не почули…
І ось ми знову у знайомому дворі на вулиці Гвардійській. Тільки підійшли до хвіртки, як Арі стала голосно гавкати. Вона зовсім не схожа на ту перелякану й розгублену тварину, яку ми бачили колись. Гарний доглянутий собака з лискучою шерстю неквапливо виліз з дерев’яної будки. З почуттям власної гідності пильно подивився на нас та на свого господаря, не перестаючи наполегливо гавкати.
Назустріч нам виходить Андрій Матвіюк. Чоловік посміхається й дивується, що слава про волинську Хатіко моментально розійшлася далеко за межі України:
— Коли ваша стаття з’явилася в інтернеті, то мені відразу подзвонив рідний брат Костянтин, який живе у Підмосков’ї в місті Коломна. Він тоді дивувався, як багато російських видань передрукували цю публікацію, ще й жартував, що я тепер став знаменитим.
Як зазначає ківерчанин, розумна й довірлива тварина відразу звикла до їхнього двору, тому почуває себе тут справжньою хазяйкою та відданим сторожем. Ніхто чужий непоміченим у двір не зайде.
— Наша Арі вже поснідала, — розповідає пан Андрій. — Харчами не перебирає, зовсім не вибаглива, але найбільше любить курячі лапи. Спеціально для неї купляємо й даємо щодня.
Андрій Матвіюк пригадує, як якось їздив ровером у сусіднє село Сапогів. Взяв Арі з собою, щоб прогулялася. Коли ж поверталися лісовою дорогою додому, то зупинилася якраз на тому місці, де вона провела чотири місяці, й ніяк не хотіла йти далі. Тварина видно згадала своє минуле бездомне життя серед лісу.
Мені неодноразово доводилося чути історії про неймовірну, майже містичну інтуїцію у собак. Випадок, про який розповів Андрій Матвіюк, — ще одне підтвердження:
— Постійно на ніч собаку відпускаємо гуляти. Не було жодних проблем. А якось вона вила цілу ніч. Просто жах. Ніяк не могли заспокоїти. Спершу ми не зрозуміли, чому тварина так жалібно скавулить та завиває, аж серце щемить. А наступного дня увечері помер мій батько — Іван Якович Матвіюк. Не знаю як, але пес видно відчуває смерть. Розумна Арі нам подавала такий сигнал, тільки ми не почули…
***
Завдяки публікації у нашій газеті волинська Хатіко знайшла добру родину й віддячує господарям своєю відданістю. Вона простила людську зраду, людську безвідповідальність та людську черствість. Але чимало «братів наших менших» — саме так прийнято називати приручених людиною тварин — опиняються на вулиці й стають бездомними бродягами. Отож, давайте хоч у прийдешній рік Собаки будемо милосердними людьми.
