Коли храм збудовано у серці

 Бувають же такі дивні випадковості, які, насправді, й зовсім не випадкові. 19 грудня, у День святого Миколая, коли в науковій бібліотеці Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки в Луцьку відкривалася виставка художниці Валі Михальської із села Хворостів Любомльського району «Любов моя, Україна!», у місті Волноваха Донецької області освячували накупольні хрести Свято–Миколаївського собору УПЦ Київського патріархату.

Долаючи все, вона бере до рук пензлик, аби зафіксувати на папері те, що вистукує її небайдуже серце: «Любов моя, Україна!»

Що пов’язує ці, здавалося б, зовсім різні події, окрім імені добротворця Миколая? Відповідь знають наші уважні постійні читачі, які пригадують публікацію від 8 липня 2017 року. Вона мала назву: «Художниця Валентина Михальська, газета «Волинь–нова» і Укрпошта заробили 5 000 гривень на храм для Волновахи». Іншим нагадаємо, що наша редакція зініціювала видання поштової марки, на якій зображена робота цієї мисткині, лауреата премії «За служіння суспільству» імені Степана Сачука, кавалера ордена княгині Ольги ІІІ ступеня, яка має назву «Життя як пори року». Цю ексклюзивну річ на замовлення нашого видання виготовило ПАТ «Укрпошта» усього в 20 примірниках. Один із них був проданий на аукціоні, який відбувся в Луцьку на початку липня. І якщо за наш лот ми виручили п’ять тисяч гривень, то загалом тут за один вечір волиняни зібрали понад півмільйона гривень! Адже зводиться не просто храм, він буде частиною Українського гуманітарного центру, при якому діятиме і недільна школа для дітей. Опікуються будівництвом впливові та небайдужі краяни, які створили фонд «Волинь 2014». За їхньої ініціативи на цю благородну справу зібрано вже понад мільйон гривень. Тож споруда росте, тягнеться куполами до неба. У День святого Миколая було здійснено чин освячення накупольних хрестів Свято–Миколаївського храму. Його звершили митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл, архієпископ Донецький і Маріупольський Сергій, єпископ Слов’янський Всеволод у співслужінні військових капеланів, архімандрита о. Костянтина і братії Жидичинського Свято–Миколаївського монастиря.

Тож судіть самі, де тут закономірність, а де випадковість, хоч Валя Михальська особливо й не наполягала, щоб виставка відкрилася саме 19 грудня. Адже через стан здоров’я приїхати на відкриття вона однак не могла. Але їй дуже захотілося подарувати друзям, шанувальникам її творчості часточку своєї душі саме у День святого Миколая. Це вчинок людини, яка давно вже збудувала храм у душі. Свій барвистий, сонячний храм любові. І чи так уже важливо, що її вклад у спорудження Свято–Миколаївського собору у Волновасі не найвагоміший у матеріальному вимірі? Але він є, попри відстані, які не подолаєш в інвалідному візку, попри біль, який, буває, годі вгамувати, попри непереборні життєві обставини. Долаючи все, вона бере до рук пензлик, аби зафіксувати на папері те, що вистукує її небайдуже серце: «Любов моя, Україна!»