СпівЧуття

Моєму передріздвяному спогадові багато років. Він має умовну назву «Як добре, що цього не сталося» і належить до повчальних. Досі перед очима той морозяний вечір з особливою назвою Святвечір. Я пообіцяла своїй бабусі, яка жила одна, що обов’язково до неї забіжу, тим більше гостювала десь за чотири хати від її оселі. Гарне товариство, тепло, а надворі –– тріскучий мороз і бігають сусідські пси. «Та, може, вже і спить. Завтра піду, вона мене зрозуміє» , — ​вела я внутрішній діалог. І вирішила не йти. Але сумління таки змусило мене пірнути у холод.

Як бувало частенько, бабуся не почула, що у двері стукають, і я подалася до вікна. Те, що побачила через скло, обдало мене морозом незрівнянно сильнішим за зимовий: на столі стояли дві тарілки з кутею (бабусина і моя), на них оперті ложки. Хоч було вже запізно для початку вечері, тут мене дуже чекали, тут знали, що я мушу бути. Як я могла ще роздумувати: йти чи не йти!? Бабуся пустила мене до хати, нахвалювала кутю, щось жебоніла про те, як розбирала холодець, які пухкі вдалися пироги, а мені було страшно від того, що, слава Богу, не сталося.

…Через певний час, якраз перед Різдвом, я наважилася поділитися цим із дітьми. Розповідала їм, як пекла мене незаслужена радість дорогої людини. Звісно, розповідала з умислом.

Добра людина — ​це така людина, котра має уяву і розуміє, як то іншому, вміє відчути, що відчуває інший.

…Коли заходить свято, коли ми разом із дітьми заводимо «Добрий вечір тобі», тихенько усміхаємося, коли хтось не потрапляє в ноту, вимішуємо кутю, частуємося, слухаємо, як щедро сиплеться посівальне зерно, і сподіваємося на добрі зміни — ​саме тоді можемо створити благодатний час для уроків СпівЧуття. Нехай святкові вихідні послужать нам добру службу — ​у стосунках із нашими батьками, дружиною (чоловіком), синами і доньками дадуть змогу десь налагодити, десь підрихтувати, а десь взагалі почати знову. Якщо мова про дітей, мені видається, що неквапна розмова про щось зі свого досвіду набагато ліпше працює, аніж нотація «ти мусиш так робити, бо так заведено».

В основному дитина виховується, спостерігаючи, як живуть її близькі, про що вони говорять і як вони чинять. Ви взялися висміювати когось зі знайомих, хоча днем раніше повчали, що то ганебно, — ​і це вже занотовано у дитячій пам’яті. І так у всьому. Ось мама розповідає татові, що поділилася із сусідкою продуктами, бо «треба людині підставити плече». Для сина ця випадково почута розмова у стократ корисніша, аніж будь–що на таку ж тему.

Психологи радять батькам ще й навмисно організовувати підслуховування дітьми повчальних історій. Якщо озвучені щирі і правдиві речі, то син чи донька вчитимуться бути уважними і співчутливими. Відомий педагог Януш Корчак свого часу дуже влучно писав про добро: «Я часто думав, що значить «бути добрим»? Мені здається, добра людина — ​це така людина, котра має уяву і розуміє, як то іншому, вміє відчути, що відчуває інший».

У Новорічно–Різдвяні свята ми так радо ділимося одне з одним позитивними емоціями, подарунками, доброзичливістю. То є хороший маркер міжлюдських стосунків. Маркер «по–людськи», який має діяти і у прийдешні будні.