Наталія Шафета знає як виглядає допомога ближньому не на словах, а на ділі.
«Хто на тебе з каменем, ти на того з хлібом»
Ми вже розповідали, що вранці щосуботи у критому приміщенні на Старому ринку Луцька Наталія та Андрій Шафети роздають хліб малоімущим. Півчорного або півбілого. Щоразу близько 60 людей отримують нібито невелику допомогу. Але треба врахувати, що хліб подружжя роздає вже майже рік
— Коли бачиш, як наші пенсіонери купують спред і ділять його на 30 шматочків, щоб вистачило на цілий місяць, то душа не витримує. От і вирішили з чоловіком виділити зі свого сімейного бюджету гроші, аби дати тим, хто не може собі дозволити зайвого шматка хліба. Купуємо його у пекарні, привозимо і роздаємо, — так Наталія пояснює їхню ініціативу.
Жінка каже, що по хліб приходить і колишня вчителька, і мати учасника АТО, і багато інших людей, які взагалі–то мали б заробити достатню пенсію. На жаль, трапляються й такі, що намагаються схитрувати. Наталія описала випадки, коли по безкоштовний буханець приходять на вигляд зовсім не бідні. Мовляв, пенсіонер і хочу взяти хліб. Таким відмовляють. Одна жінка просила кілька половинок нібито для лежачих сусідів. Але швидко стало відомо, що вона утримує курей і кормить їх безплатним хлібом.
Колись на групі продовженого дня знайшла 25 копійок. На них можна було купити кирпичик білого хліба. Принесла їх виховательці і вона порекомендувала забрати собі, бо знайшла їх, а я — в плач: «Мама казала чужого не брати».
— Мені вдалося її переконати. Вона зрозуміла і вже більше не з’являється, — розповідає Наталія. — Дехто, навпаки, бере тільки одну половинку, а від іншої відмовляється. Каже: «Мені вистачить. Нехай краще буде комусь, хто не може купити». Трапляється, що просять для немічних сусідів.
Більшість своїх підопічних жінка вже знає в обличчя. І вони — її. Поки ми розмовляли, хтось проходив повз і вітався. А одна бабуся, яка не захотіла представитися, відгукувалася про подружжя якнайкраще.
— Наше рішення допомагати пенсіонерам — це наслідок виховання. Найбільше до цього доклали зусиль мої батьки Галина Володимирівна та Олександр Петрович. А ще моя прабабуся Текля Олексіївна. Вона постійно повторювала одну приказку: «Хто на тебе з каменем, ти на того з хлібом». Вчила не бути злою. Я ніколи не могла взяти чужого. Колись на групі продовженого дня знайшла 25 копійок. На них можна було купити кирпичик білого хліба. Принесла їх виховательці і вона порекомендувала забрати собі, бо знайшла їх, а я — в плач: «Мама казала чужого не брати». Потім вихователька навіть на зборах згадувала, що довела дитину до сліз. З дитинства виховували так: поділитися з кимось, — каже Наталя Шафета. — У 1972 році вони отримали кімнату в гуртожитку. У нас ніколи не зачинялися двері: кому потрібна була допомога, усі зверталися. Так само виховали і мого чоловіка Андрія. У свекра Миколи Арсеновича складне дитинство: батьки трагічно загинули, а він із сестрою потрапив у дитбудинок. Свекруха Ніна Михайлівна також була працьовитою.
Після публікації в газеті багато хто захоплювався ініціативою Шафет. Жаль тільки, що ніхто не відгукнувся з пропозицією реальної допомоги...
