Незабаром наші поліщуки з’являться на екрані разом із зірками Голлівуда

Адже, як повідомляла наша газета, торік у квітні жителі Любешова, інших населених пунктів цього поліського куточка на якийсь час стали артистами і брали участь у зйомках художньої українсько-чеської стрічки, що проходили у віддаленому й навдивовиж екзотичному селі Сваловичі.

«Пофарбоване пташеня» — ​екранізація однойменного світового беcтселера польсько-американського письменника Єжи Косинського (1933–1991), перекладеного більш як тридцятьма мовами. Цю книжку, видану в 1965 році, критики назвали найжорстокішим твором сучасності. Автор сценарію і режисер — ​Вацлав Маргоул. Разом із головним героєм, роль якого грає дев’ятирічний чех Петер Котляр, у фільмі задіяні і голлівудські зірки: Стеллан Скарсгорд («Розсікаючи хвилі», «Пірати Карибського моря»), Удо Кір («Армагеддон», «Блейд»), Харві Кейтель («Молодість», «Скажені пси»).

 

І ось поряд із цими світовими величинами любешівські артисти побачать себе. Нехай знімалися вони лише у масовках, але місія випала їм все одно дуже відповідальна. Пригадую, у день зйомок нашу увагу привернула своєю колоритністю одна з місцевих артистів — ​Тетяна Хомич, яка, як з’ясувалося, працює методистом у Любешівському Будинку культури. Оскільки кастинг проходив у її рідному культосвітньому закладі, то, як тоді висловилася жінка, сам Бог велів спробувати себе. Так і потрапила Тетяна Іванівна в актори. У відповідному одязі, загримована, вона чекала репетиції, а затим і зйомок якогось епізоду.
Того дня нам не вдалося поспілкуватися відразу після масовки, тож про враження не могли розпитати. Тим більш цікаво було почути під час телефонної розмови напередодні Нового року спогад і про кастинг, і про зйомки.

— Я зрозуміла, — ​каже Тетяна Іванівна, — ​яка це тяжка праця, коли знімають навіть до десяти дублів, поки режисер, оператор не доб’ються того кадру, який вималювався в їхній уяві. Хтось із таких же, як я, місцевих артистів сказав: «Акторська гра — то не для мене, мені на сезонних роботах легше працювати».

Акторська гра — то не для мене, мені на сезонних роботах легше працювати.

Масовка була, зокрема, на «Хуторі Марти», в якої жив головний маленький герой. Треба було відтворити трагедію — ​хутір горить, гинуть люди. І, як сказала Тетяна Іванівна, задіяним місцевим акторам потрібно було бути не просто статистами-спостерігачами, а учасниками цієї трагедії: мімікою, жестами, словами передавати своє ставлення до того, що відбувається. Режисер хотів бачити на обличчях і злість, і страх… Тетяна Іванівна дуже задоволена тим, що знімалася у такому фільмі. Але це, як вона каже, одне. А ще ж жінка тепер по-іншому сприймає кінострічки. І це «по-іншому» тлумачить так:

— Дивлюсь якийсь епізод і уявляю процес зйомок: бачу, де стоять оператор, режисер, як вони добиваються найбільш точного кадру.

Розповідаючи в нашій газеті про зйомки у Сваловичах фільму «Пофарбоване пташеня», ми припускали, що «Хутір Марти», від якого після пожежі залишилися піч і височенний комин, міг би стати, якби його законсервували і зберегли, «заманухою» для туристів. Ваблять Сваловичі старовинною архітектурою, неповторною природою і самобутніми людьми — ​нехай би була ще й така фішка — ​«герой» міжнародного фільму. На жаль, не так склалося, як думалося: за якийсь час після зйомок у редакцію надійшов лист, авторка якого констатувала, що «Хутір Марти» зруйновано — ​піч і комин хтось розібрав, і тепер на тому місці лише скло та бита цегла. Одне слово, сміття. І з приводу цього ми говорили з Тетяною Хомич. Жінка сказала:

— Шкода, що так сталося. На жаль, думаю, і від «Хутора знахарки Ольги», спеціально спорудженого для зйомок фільму на в’їзді у село Сваловичі, скоро теж нічого не зостанеться. Дощ, сніг, мороз зроблять свою справу, бо ж будівлі не капітальні — ​це все-таки лише декорації. Не знайшлося того, хто б усе це зберіг. Але, незважаючи на це, після зйомок фільму «Пофарбоване пташеня» Сваловичі стали для мене ще більш екзотичними. Я завжди, побувавши тут, мала дивовижні враження, бо ніби потрапляла у минуле сторіччя, де час зупинився. А тепер поїздка у це село — ​ще й спогад про незвичайну сторінку в його історії, коли тут ходили загримовані артисти, звучала команда «Стоп кадр!» Думаю, багатьом цікаво було б побачити, крім природних декорацій, якими є будівлі села, і спеціально споруджені для зйомок — ​«Хутір Марти», «Хутір знахарки Ольги». На жаль, вони не стали туристичними експонатами…