Козак Василь КОРЕЦЬ: «Тата вже давно нема, але я й тепер усі вчинки звіряю по ньому»

Без Василя не обходиться, мабуть, жоден патріотично спрямований захід на Волині. Попри зайнятість та звичні усім сімейні клопоти, завжди встигає бути там, де свобода, дружба, честь. Цього року несподіваний подарунок чоловікові зробила і газета «Волинь–нова»: на написану на фронті пісню «Все буде добре — ​4.5.0!» відзняла відеокліп. Щоразу, спілкуючись з Василем, ми відкривали нові сторони його душі, захоплювалися патріотизмом, рішучістю та вмінням визначати пріоритети. Цікаво, а хто для нього самого є дороговказом у житті?

Він помер, коли мені було 17 років, але його життєвих принципів я намагаюся і тепер дотримуватися.

— То мій тато Микола. На жаль, він помер, коли мені було 17 років, але його життєвих принципів я намагаюся і тепер дотримуватися. Тато був простим сільським чоловіком, родом із Люб’язя Любешівського району, працював механіком. З дитинства я вірив у те, що їздитиму на великих машинах і теж умітиму все в них поремонтувати. Але з часом побачив, що техніка — ​то все ж таки не моє, тому професійних навичок тата, як це не прикро, не перейняв.

Натомість Василеві вповні передався батьковий патріотизм. Хлопець пригадує вибори у 1990–х роках, коли тільки–тільки з’являлися паростки національного відродження. Саме батько став одним із перших активістів, котрі чітко усвідомили, яким шляхом має йти Україна і якими мають бути люди, аби все задумане втілити в життя. Він завжди був чесним насамперед із собою і ніколи не йшов на компроміси з власною совістю. І ні за яких обставин не ставив матеріальне на перше місце. Тільки правда, тільки справедливість.

— Я й зараз, через багато років, чітко знаю, як би вчинив батько у тій чи іншій ситуації і намагаюся діяти так само, — ​зізнається Корець–молодший.