Принцеса без корони

З Надею батько зійшовся через два роки після смерті дру-жини. Була вона мовчазна, простакувата. Ходили чутки, що не може мати дітей. Тому й заміж ніхто не кликав. І от дочекалася вдівця…

Спершу Ганна сторонилася тітки Наді. А та любила дівчинку. По-своєму, бо не вміла говорити таких слів, як матері кажуть своїм дітям. Усміхалася рідко. Зате шила малій на старій машинці трохи незграбний одяг. Купувала в сільській крамниці цукерки. І жодного разу не насварила падчерку.

Якось батько запитав:

— Ганнусю, доню, як тобі нова мама?

— Тітка Надя? Здається, вона добра.

Бувало, приходили швеї зі стажем, але для її салону не годилися. Не було фантазії, «родзинки». А вечірні та випускні сукні цієї дівчини – просто шикарні.

…Зі шкільного ранку дівчинка повернулася сумна. Дивилась на свою білу сукенку, і з очей закапали сльози.

— Ганю, тебе хтось зобидив? – запитала Надя.

Мала заперечливо похитала головою і тихо мовила:

— Я корони не мала. З мене сміялися. Називали принцесою без корони.

— Ет, — махнула рукою тітка, — хіба принцеса не може бути без корони? Знайшла що до голови брати. А я гостинця тобі маю.

І дістала з мисника кілька пахучих мандаринок.

…У старших класах Ганна вирішила: вчитиметься на швею. Батько, правда, мав іншу думку. В доньки гарні оцінки, могла б стати вчителькою чи медсестрою. До райцентру від села недалеко, там училища є. Але Надя переконала чоловіка: хай Ганна вчиться на швею, якщо хоче. А далі буде видно.

Дівчина малювала ескізи суконь, спідниць, кофтинок. Особливо цікавими були сукні. Довгі, вишукані. Для справжніх принцес. Надя потай зазирала у її «модний» зошит.

— Я так не втну, — казала сама до себе. — А Гані все вдасться.

…Ганну хвалили викладачі. Батько донькою пишався. І після першого курсу купив нову швейну машинку…

В училищі влаштовували виставки студентських робіт. Ганнусині вироби були серед кращих. Якось сюди прийшла власниця салону пошиття модного одягу. Вишукана дама зупинилася біля її робіт. Потім запитала про авторку у викладачки, з якою дружила.

— Сільська дівчина. Талановита. Було б добре, якби після закінчення навчання знайшла роботу, де могла б удосконалювати своє вміння. Фантазії у цієї дитини ого скільки! І вони чогось варті. Власне, он вона, з довгою косою. Симпатична, але без гонору.

— Це добре, що без гонору, – задумливо мовила власниця салону.

…Під час вручення диплома до Ганни підійшла викладачка з вишуканою незнайомкою.

— Це Елла Едуардівна, власниця одного з найкращих у нашому обласному центрі салону пошиття модного одягу «Елла». Вона хотіла б тебе, Ганно, запросити до себе на роботу. Спершу на випробувальний термін. А далі залежатиме від тебе. Тож, якщо ти не проти…

— Я не проти, Маріє Дмитрівно! — не вагаючись ні секунди, відповіла дівчина. — Дякую!

— То Елла Едуардівна чекає на тебе. Трішки відпочинь після навчання і… удачі!

Ганна летіла додому на крилах. Нетерпілося повідомити новину.

— Я знала, що тобі все вдасться, доню, – мовила тітка Надя. І пішла надвір плакати. Чи то від того, що вперше падчерку назвала донькою. Чи від емоцій, що нахлинули.

А батько м’яв у руках кашкета і переймався, як то в області знайти доньці житло.

…Ганна любила свою роботу. В салоні не було пліток і заздрощів. Елла не допускала. Якщо хтось вважав себе кращим за інших або намагався «колотити воду», з колективу вилітав.

Елла не шкодувала, що взяла Ганну на роботу. Бувало, приходили швеї зі стажем, але для її салону не годилися. Не було фантазії, «родзинки». А вечірні та випускні сукні цієї дівчини – просто шикарні. Нічого зайвого. Вишукані й розкішні. Клієнтки задоволені.

Еллу з її колекціями запрошували на модні покази. Одну з Ганниних вечірніх суконь вона вперше представила публіці. Оцінили гідно. А під час фуршету дружина впливового місцевого чиновника сказала Еллі, що хотіла б також мати у своєму гардеробі «щось подібне». І невдовзі навідається в салон.

…На 50-річчя Ганна пошила тітці костюм, як казали в селі, «наче з журналу». Надя аж соромилася вдягати обновку. І коли подавала до столу, то дуже хвилювалася, аби не посадити пляму на цю красу.

Гості перемовлялися:

— Ото вже слічну сукню пошиє собі Ганя на весілля. Он з Надьки дівку зробила — таке файне вбрання.

— Пора, пора Гані заміж…

От тільки кавалера не було. Серед її клієнток — жіноцтво. А вечорами фантазувала над своїми модельками.

…У день народження Елли салон пошиття одягу перетворювався на салон краси і квітів. Власниця наполягала, аби її «жіноча команда» мала цього дня святковий і стильний вигляд. Адже приходять вітати поважні люди, клієнти.

Післяобідньої пори прийшла привітати подругу і колишня Ганнина викладачка зі своїми дітьми.

— Елло, буду тебе просити, аби Ганна щось цікаве придумала на випускний для моєї доньки.

— Зараз її покличуть.

У маленькій чорній сукні, з довгим русявим розпущеним волоссям, з ледь помітним макіяжем — тендітна дівчина була чарівною.

— Ганно, — привітавшись, сказала Марія Дмитрівна, — хотіла б познайомити тебе з майбутньою клієнткою. Моя донька Неля. Випускниця. А це син Сашко. В туристичному бізнесі працює.

Поки Ганна з викладачкою та її донькою прикидали фасон випускної сукні, Сашко закохався в колишню мамину студентку…

… — Знаєш, як мене називали у школі? Принцеса без корони, — пожартувала на побаченні Ганна.

— З принцесою зрозуміло, — засміявся у відповідь Сашко. — А чому без корони?

Дівчина розповіла давню історію зі шкільного ранку.

…Передноворічного надвечір’я посеред засніженого парку Сашко попросив руки коханої. Ставши на коліно, галантно простягнув мініатюрне пуделочко з перснем:

— Я не можу тобі подарувати замок, але можу подарувати мандрівку туди. А також…

З іншого пуделка хлопець дістав діадему:

• …майже корону. Прошу тебе стати моєю принцесою…

Ольга ЧОРНА