«Коли воно запрацює, то ми побачимо…»

…мріями про сільську телемедицину

«Казали — ​мрійник, нічого не буде. А вже і гроші є, які було конфісковано у Януковича, котрий їх вкрав у народу України. І ці гроші мають працювати на людей», — ​такі обнадійливі слова Президента Петра Порошенка, сказані наприкінці минулого року на Одещині, стосувалися охорони здоров’я селян. Обіцяв очільник держави, що навіть у глухій провінції хворих консультуватимуть професори: медсестра зробить кардіограму, передасть її електронними засобами зв’язку спеціалісту–світилу й одержить вказівку, як діяти далі. Розповідав про можливості телемедицини, про інші нововведення. На жаль, подібні заяви сьогодні важко сприймати на віру. Навіть попри те, що президентський закон уже підкріплений фінансуванням.

4 мільярди гривень з державного бюджету 2017 року і ще 1 з кошторису–2018. Саме така субвенція виділена місцевим бюджетам на розвиток системи охорони здоров’я у сільській місцевості. Нашій області дістався 151 мільйон гривень (ділили кошти за кількістю жителів у селах). Гроші призначені на побудову або ремонт амбулаторій, закупівлю медичного обладнання, комп’ютерів, автомобілів «швидкої», ліків, підключення до інтернету та забезпечення службовим житлом лікарів. Зрозуміло, на все цієї суми не вистачить. Які дірки латати у першу чергу, як розпорядитися коштами — мають оперативно вирішити на місцях.

Розробкою закону «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості» займалася голова постійної комісії Одеської обласної ради з питань будівництва, радниця Президента Марія Гайдар. Над його втіленням працює спеціально створений офіс під керівництвом Оксани Сивак, яка до серпня минулого року працювала заступницею міністра охорони здоров’я. Начебто є відповідальні за майбутні нововведення.

Але прочитала нещодавно в одному з інтернет–видань інтерв’ю з цими офіційними особами — ​і здивувалася до глибини душі. Особливо вразило зізнання: «Коли воно запрацює, то ми побачимо, працює воно чи ні». А хіба не з конкретного плану дій треба було починати?

І нарешті про телемедицину. В рідному селі Рудка–Козинська, що за 30 кілометрів від Луцька, інтернет майже не доступний, лізь хоч на горище. Щоб скористатися мобільним телефоном, треба вибігати з хати на дорогу. І коли моїй старенькій мамі ставало погано, душа затерпала від страху, що викликати «швидку» не вдасться.

Українки споконвіку були незалежними, гордими, рівноправними, знали собі ціну й уміли за себе постояти. Такими й повинні залишатися, незважаючи на різні впливи й віяння.

Внутрівенні ін’єкції робила співчутлива медичка із сусіднього Любча, яка працювала у ФАПі на півокладу. Крутила вона педалі велосипеда щодня — ​і в негоду, і в спеку, бо тільки на її добре серце надіялися хворі. Молодь у таких каторжних умовах працювати не хоче. Тому в більшості сіл фельдшери —люди поважного пенсійного віку, які не так про комп’ютери мріють, як хоча б про нові тонометри та найнеобхідніші препарати для першої допомоги.

…Всеукраїнською реформою бездоріжжя

Про те, що досі від 50 до 70 відсотків коштів, виділених на ремонт наших шляхів, безсоромно розкрадали, відомо всім. Для великої армії відповідальних і причетних осіб хронічне латання асфальту — ​золоте дно. Визнає це і міністр інфраструктури Володимир Омелян, запевняючи, що тепер дерибану грошей поставили заслін.

У 2018 році стартує Всеукраїнська дорожня реформа. Передбачається, що цьогоріч половину всіх надходжень від акцизів із продажу пального спрямовуватимуть у спеціальний Дорожній фонд, наступного року — ​75 відсотків, 2020 — ​усі 100. Отож у 2018–му в Україні в асфальт «закаткують» приблизно 39 мільярдів гривень із цього фонду. Запроваджують також децентралізацію доріг: 120 тисяч кілометрів автошляхів (зі 170 тисяч) буде передано на місцевий рівень. Державне агентство «Укравтодор» відповідатиме за 50 тисяч кілометрів автотрас міжнародного і національного значення.

Уже відомо, що на ремонт 334 кілометрів волинських доріг цього року в області загалом планують витратити 1 мільярд 882 мільйони гривень. Це кошти так званого «митного експерименту», державного Дорожнього фонду, «крихти» з місцевих бюджетів. Обіцяють повністю завершити роботи на шляху Луцьк — ​Володимир–Волинський, відремонтувати відрізок дороги від княжого міста до Нововолинська, трасу на Ковель, об’їзну навколо обласного центру.

Зрозуміло, мріяти про автобани зарано. Не трясе, коли добираємося тепер до Львова, і тому радіємо. Але хто буває у Польщі, той підтвердить, як далеко нам до сусідів у цій сфері. Тож коли позаторік у жовтні Кабінет Міністрів України призначив поляка Славоміра Новака головою Державного агентства автомобільних доріг України, то це кадрове рішення здавалося обнадійливим. Щоправда, після скандалу із земляком пана Новака — ​Войцехом Бальчуном, який ще більше розвалив «Укрзалізницю», одержуючи щомісяця майже по півмільйона гривень, оптимізм пригас. А нещодавно ЗМІ оприлюднили і розмір зарплати керівника «Укравтодору»: із січня по листопад він торік отримував щомісяця по 108 тисяч гривень, у листопаді «чистими» вийшло 205 тисяч.

Праця високих посадовців в Україні тепер оплачується щедро. От тільки не завжди бачимо відповідні результати їхньої роботи. Це у звітах, бадьорих рапортах і заявах керівників усіх рангів ідеться про досягнення. А люди в селах нарікають, що мусять пішки долати чималі відстані, бо перевізники не хочуть ризикувати автобусами, які грузнуть у багнюці й гублять колеса у ямах. Клопіт громад, місцевої влади? Можливо, ближче до виборів голос народу почують і на столичних пагорбах?

…суперечками довкола «права спокушати»

Іноді у мене складається враження, що розпещений ситим, благополучним життям «цивілізований світ» часом втрачає здоровий глузд. Можна було б сказати: і нехай. Але «імпорт» сумнівних цінностей впливає на свідомість наших дітей, вносить розгардіяш у їхні голови. Як, наприклад, захист секс–меншин, що стає пропагандою «інакшості».

Популярна і тема гендерної рівності, яку мусують десятки громадських організацій. Якось один експерт із «грантоїдів» зробив закид нашій газеті, мовляв, підрахували, що стільки–то ваших публікацій — ​про чоловіків, а ось про жінок пишете рідше. Довелося пояснити «аналітику», що інакше й бути не може, якщо засіб масової інформації об’єктивно відображає реальність. Сьогодні представниці прекрасної статі — ​у меншості серед посадовців, депутатів, політиків, громадських діячів. І причини професійної чи будь–якої іншої дискримінації треба шукати не на газетних сторінках.

А в останні місяці модною стала тема сексуальних домагань, викликана голлівудським скандалом: популярного продюсера Харві Вайнштейна актриси–зірки звинуватили в тому, що він розподіляв ролі в ліжку. Розгорнувся цілий рух на підтримку «порушниць мовчання». Жертвами хтивих чоловіків публічно називали себе сотні молодиць. Хвиля цих зізнань змила з крісел багатьох посадовців, політиків. А тепер ось самі жінки заговорили про «полювання на відьом». Близько 100 представниць французької інтелігенції, включаючи актрису Катрін Деньов, підписали відкритий лист на захист чоловіків і опублікували його в газеті «Монд». Автори цієї заяви захищають сексуальну свободу, для якої «право спокушати є принципово значимим».

Давно не переймаюсь подібними дискусіями. Але не люблю «мавпування» й наслідування: англомовних вивісок, чужих нам традицій, запозичених смаків, уподобань, правил поведінки жінок і чоловіків… Українки споконвіку були незалежними, гордими, рівноправними, знали собі ціну й уміли за себе постояти. Такими й повинні залишатися, незважаючи на різні впливи й віяння.