Не тільки від п’янчуг іде шлейф...

До тролейбуса зайшла дівчина років двадцяти і внесла за собою сильний запах парфумів східних мотивів. У першу хвилину всі пасажири, які стояли чи сиділи поряд, його відчули, а чим далі — він ставав нестерпнішим, змішуючись з іншими, характерними для нашого громадського транспорту «пахощами».

— Мамо, чим то так смердить? — голосно, з дитячою безпосередністю запитало дівчатко років трьох, що сиділо попереду.

— Мамо, чим то так смердить? — голосно, з дитячою безпосередністю запитало дівчатко років трьох, що сиділо попереду.

— Не знаю, — знічено відповіла молода мама і почала готуватися до виходу біля дитячої поліклініки. На наступній зупинці покинула салон тролейбуса й носійка дратівливого запаху.

Нині дуже модна педагогічна теорія про те, що, виховуючи особистість, її ні в чому не треба обмежувати і дозволяти будь-яке самовираження. Загалом це правильно! Але ніколи, на мій погляд, не перестане бути актуальним поняття «люди серед людей». А це означає, що всяке самовираження повинне мати рамки і зупинятися там, де воно приносить незручності й прикрості іншим. І називається це архаїчно й банально: добре виховання, дотримання етикету.