Не захотів бути Шумахером і підкорив світ грою на тромбоні

18–річний Павло Тітяєв, визнаний за версією Всесвітньої тромбонової асоціації найкращим альтовим та теноровим тромбоністом світу 2017 року, прибув у музичну школу № 1 ім. Фридеріка Шопена міста Луцька, щоб привітати з Різдвом свого тата й викладача Волинського коледжу культури і мистецтв ім. І. Стравінського Андрія Тітяєва. Твори світових композиторів виконували студенти Вадим Прокопчук, Адріан Шейко (концертмейстер — ​Валентина Зубчик) і наймолодший Микола Мартинюк заграв мелодію, без якої не уявити Різдва, — «Jingle Bells», написану американцем Джеймсом П’єрпонтом ще 160 років тому. Павло ж потішив «Ноктюрном» Франца Штрауса, композицією Франсуа Рабе «Баста», пробігши з тромбоном у шапочці Санти через усю залу, як це бачив на світових сценах. Адже він — ​лауреат багатьох міжнародних конкурсів: у Чехії, Польщі, Італії. Більше того, Всесвітня асоціація тромбоністів, яка налічує десятки тисяч професіоналів, відібрала Павла Тітяєва у трійку фіналістів, і влітку в Лос–Анджелесі він переміг аж у двох конкурсах, змагаючись із дорослими музикантами. У нагороду отримав два тромбони.

Всесвітня асоціація тромбоністів, яка налічує десятки тисяч професіоналів, відібрала Павла Тітяєва у трійку фіналістів, і влітку в Лос–Анджелесі він переміг аж у двох конкурсах, змагаючись із дорослими музикантами.

У Польщі, розповідає Павло, під час Різдвяних свят тромбони звучать просто на вулиці, створюючи атмосферу особливої урочистості.

Зараз Павло Тітяєв навчається на другому курсі музичної академії польського міста Катовіце. Він з родини музикантів. Тато Андрій, як ми згадували, викладає клас тромбона у Волинському коледжі культури і мистецтв ім. І. Стравінського, мама Тетяна ​навчає гри на віолончелі у музичній школі № 1 ім. Фридеріка Шопена та грає в камерному окрестрі «Кантабіле», а старший брат Петро — ​професійний скрипаль, відвідав із концертами різні країни світу, нещодавно побував у Японії. Ймовірно, саме його приклад і заохочував Павла. Батьки ж таких ідей не підтримували, мовляв, досить вже нам тих музикантів. І віддали сина в… школу автомобільного спорту — ​картингу. Павло дарма там не їздив — ​привозив перемоги зі всеукраїнських змагань з картингу до 9 класу. То чому ж покинув спорт?

— Так, були успіхи в картингу, але великого бажання ним займатися я не мав. Здавалося це несерйозним, дитячим. А від музики батьки відмовляли, тож взяв сам і спробував. Мама й тато переконували, що це нелегко — ​щодня працювати по кілька годин, бо ж або ти будеш справжнім музикантом, або зовсім не берися за це. Я почав грати на тромбоні аж у 13 років, бо прийшов до цього свідомо, — ​розповідає молодий музикант. — Коли тато побачив мене з інструментом, була серйозна розмова. Він намагався зрозуміти мої наміри. А мені насправді подобалося. Спочатку я рік займався з татом, потім екстерном закінчив музичну школу, вступив в училище — ​і знову потрапив у клас до тата, — ​сміється Павло. — ​Якось поїхав на конкурс у Польщу, там познайомився зі своїм майбутнім викладачем. Він підійшов і запропонував вступати в музичну академію в Катовіце. Тепер я на другому курсі. Приїжджаю на зимові та літні канікули, і завжди хочеться зробити друзям музичний подарунок, наразі — ​різдвяний.

— І як тобі навчання в Польщі?

— Це інший світ. Особливо мене вразила сама академія, там працює багато музикантів світового рівня. Дивлячись на них, розумію, що не можна зупинятися. На Різдво ми хором із десяти тромбоністів виконували колядки на площі перед навчальним закладом. Там така традиція. Збираються масово люди і слухають, ми ж граємо для забави, а не для заробітку.

— Не хочеться такі цікаві ідеї перенести в Україну і потішити лучан на Театральній площі за просто так?

— Чого ж? Можна. А ще мрію твори світової класики, які раніше не виконувалися на тромбоні, грати в новій сучасній подачі. Сьогодні тут звучав «Ноктюрн» Йогана Штрауса, який я адаптував до тромбона.

— Розкажи про історію самого інструмента, адже він такий давній. А Різдво в Європі без нього, ​мабуть, як у нас без колядок,— ​не уявляється?

— Так, тромбон з’явився ще у XV столітті. Спочатку це були труби, потім до них додали таку деталь, яка рухається, щоб змінювати діапазон звуків. З того часу інструмент мало трансформувався, це майже його первинна форма. Не відомо, хто винайшов тромбон, але в давнину він часто лунав у церквах, бо його звук дуже подібний до людського голосу і наче подвоює звучання.

— Здається, треба мати силу, щоб довго та потужно дути в трубу?

— Це хибна думка, дути треба не сильно, а правильно.

— А що люблять слухати на тромбоні дівчата?

— Джазові композиції, тато мій теж виконував джаз, мені ж більше до смаку класика.

— Що ж, Павле, бажаємо світових успіхів і чекаємо з новими концертами у рідному Луцьку!