Ще в душі не зима...

Тінь зимового дня, наче крайчик мережива,

Промайнула навскіс серед літа вповні.

О, чого не минути, про все, що належиться,

Не спіши, не нагадуй дочасно мені.

Не циганка–бо — доля, чого метушитися,

Що там лінії ті на долонях моїх...

Бачиш, айстри горять і невісточки світяться,

Бачиш, серпень цвіте, ну, а ти, як на сміх,

Про колючі сніги і січневі хурделиці —

Їм у далеч таку добиратися лінь.

Ще в душі не зима. Ще усе перемелеться

I загубиться в сонячній повені тінь.

Ніна ЯРМОЛЮК
м. Рівне.