На Йордан волинські повстанці розбили колону фашистів

 То що ж тоді сталося? Радянсько-німецький фронт поволі наближався до Волині, тому кількість гітлерівців тут зростала. Частини УПА в цих умовах змушені були маневрувати, змінювати дислокацію, переходячи з боями з місця на місце. До Янівки та навколишніх сіл здійснив рейд загін повстанців із південних околиць Луцька (сіл Лаврів, Чаруків та інших). Зима того року була сніжною і морозною, тому пересувалися саньми. Дорогою до загону приєдналися вояки з інших населених пунктів Луцького та Рожищенського районів. Пізно ввечері 18 січня вони розмістились у Янівці, Літогощі та Корсинях, де на них вже чекала сотня під орудою Залізняка, колишнього сотника військ УНР Василя Петлюка, яка підійшла сюди з Маневиччини. Командування об’єднаним загоном взяв на себе Залізняк.

Після двох годин бою фашисти втекли на вцілілих автомобілях, залишивши понад сорок убитих, в тому числі офіцера.

Вранці, як завжди у цей день, мешканці з навколишніх сіл зібралися у храмі села Янівка на службу Божу. Опісля процесія, що складалася з декількох сотень парафіян на чолі зі священиком, вирушила вулицею освячувати воду до річки Стохід. Раптом люди помітили колону фашистів, що наближалася від села Кухарі (нині Ковельського району) і складалася з восьми вантажівок, на яких було близько двохсот загарбників. Вони мали намір провести розвідку бродів та мосту через Стохід, про що пізніше розповіли полонені. Не відразу зуміли побачити гітлерівців та повідомити своїх побратимів, які відпочивали після виснажливої дороги і вартові повстанців. Фашисти ж, уздрівши хресну ходу, зупинилися на околиці села і чекали, поки процесія пройде далі. Це тільки й потрібно було воякам УПА, які за цей час швидко зайняли оборону і відкрили вогонь по загарбниках, підпаливши першу й останню автомашини. Застукані зненацька, фашисти на деякий час розгубились, а потім кинулися… поміж учасників процесії. Це змусило вояків УПА припинити вогонь. Селяни ж розбіглися та заховалися хто куди: за будинки, хліви, стіжки сіна, в порожні ями з-під картоплі (в одній із них сховались декілька мирян, священик та німець). Більшість же ворогів опинились як на долоні — і бій розгорівся з новою силою. Кулі повстанців косили непроханих гостей. Особливо відзначився кулеметник, що зайняв вогневу позицію просто на перехресті доріг і бив «прямою наводкою». На жаль, невдовзі він загинув. Гітлерівці підпалили декілька хат, але й це їх не врятувало: на допомогу побратимам з боку Літогощі вже поспішали інші бандерівці.

Після двох годин бою фашисти втекли на вцілілих автомобілях, залишивши понад сорок убитих, в тому числі офіцера. Повстанці ще деякий час переслідували ворога, а згодом відійшли в ліс біля села Угли Ковельського району. У цьому бою загинуло четверо вояків УПА, померли і двоє з декількох десятків поранених. Наступного дня їх з почестями поховали на сільському кладовищі в Углах.

На сьогодні відоме ім’я лише одного з них — Олексій Лук’янчук, 1919 р. н., житель села Лаврів. На початку 2000-х в Іванівці на місці бою встановили і освятили символічний хрест, а 12 жовтня 2016 року в Углах відновили та освятили могили загиблих українських героїв.

Завдяки ветерану УПА лучанину Костянтину Кравчуку, який також багато літ досліджує події того дня, на могилах героїв встановлені тимчасові хрести. Може, до 75-річчя бою будуть споруджені пам’ятники.

Хотілось би, щоб герої були належно пошановані, а пам’ять про них не згасала у наших серцях.

Валерій КУДЕНЧУК, краєзнавець