Це просте запитання врятувало мій шлюб

«Ми не були ідеальною парою. До того ж, що довше ми були одружені, то більше, здавалося, загострювалися відмінності між нами. Здобування слави й багатства не сприяло нашому шлюбу, а навпаки, навіть розпалювало наші проблеми…

Я був у промо–турі однієї книжки, коли конфлікт між нами досяг апогею. Ми влаштували брутальну сварку по телефону, а в кінці Кері кинула слухавку. Я сидів на самоті й відчував, як мене огортає гнів і розчарування. Я дійшов до ручки. Тоді я звернувся до Бога. Я збунтувався проти Нього! Не знаю, чи крик до Господа можна назвати молитвою, чи ні, але, так чи інакше, ніколи не забуду цього моменту. Під душем у готелі я кричав Богу, що мій шлюб був помилкою і що більше цього не витримаю. До того часу я утримувався від думки про розлучення, але страждання, на які прирікало мене продовження шлюбу, були нестерпними. Не знав, що робити. Я не міг зрозуміти, чому шлюб із Кері був таким тяжким?

У глибині душі знав, що дружина — ​хороша людина. Я також був хорошою людиною. Чому ж тоді ми не могли порозумітися? Чому я одружився з людиною, яка так сильно відрізняється від мене? Чому вона не могла змінитися? Я кричав аж до втрати голосу й сил, а потім опустився на підлогу у ванній кімнаті, а з очей потекли сльози.

Запитання, яке кожен, хто перебуває у постійних стосунках, повинен ставити своїй коханій людині, звучить так: «Що я можу зробити, щоби скрасити твій день?» Це і є любов.

Коли я був на самому дні відчаю, то на мене зійшло ясне натхнення. «Ти не можеш її змінити, Ріку. Ти можеш змінити тільки себе». Тоді я почав молитися: «Якщо я не можу змінити її, Боже, то зміни мене!»

Я молився до пізньої ночі. Молився наступного дня дорогою додому. Я молився, коли переступив поріг свого будинку і зустрівся з байдужою дружиною, яка ледь позирала на мене. Тієї ночі, коли ми лежали в ліжку за кілька сантиметрів одне від одного, хоча насправді між нами була прірва, знову з’явилося натхнення. Я знав, що робити!

Наступного ранку, ще в ліжку, повернувся обличчям до Кері й запитав її: «Як я можу скрасити твій день?»

Кері поглянула на мене сердито: «Що?»

«Як я можу скрасити твій день?»

«Не можеш, — ​сказала вона. — ​Чому ти питаєш мене про це?»

«Тому що це важливо для мене, — мовив я. — ​Я просто хочу знати, що я можу зробити, щоб твій день став кращим».

Вона подивилася на мене і мовила з насмішкою: «Ти хочеш щось зробити? Прибери кухню».

Вона думала, що розізлюся. А я замість того, щоб злитися, погодився. «Добре». Встав і прибрав кухню.

Наступного дня поставив їй те ж запитання: «Що я можу зробити, щоби скрасити твій день?»

Вона примружилася: «Прибери в гаражі».

Я зробив глибокий вдих. Мене чекав напружений день, знав, що вона навмисне дає мені таке завдання. Була спокуса вибухнути від злості, але замість цього, я сказав: «ОК».

Настав черговий ранок. «Що я можу зробити, щоб скрасити твій день?»

«Нічого, — ​сказала вона. — ​Нічого не можеш зробити. Будь ласка, припини мене запитувати».

«Вибач, — ​мовив, — ​але я не можу. Обіцяв собі. Що я можу зробити, щоби твій день став кращим?»

«Чому ти це робиш?»

«Тому що ти важлива для мене, — ​сказав їй, — ​і наш шлюб теж».

Наступного дня я знову запитав її про це. Щоранку ставив їй це запитання, аж другого тижня сталося диво.

Коли я знову запитав Кері, її очі наповнилися слізьми, а потім вона почала гірко плакати. Коли дружина вже могла говорити, то сказала: «Будь ласка, припини запитувати мене, про це. Проблема не в тобі, а в мені. Зі мною важко жити, не знаю, чому ти зі мною».

Я ніжно взяв її обличчя в долоні, щоби вона поглянула мені в очі. «Тому що я люблю тебе, — ​сказав я. — ​Що я можу зробити, щоб скрасити твій день?»

«Це я повинна тебе питати про це».

«Повинна, — ​мовив я. — ​Але не зараз. Поки що я повинен змінитися. Це дуже важливо для мене».

Вона поклала голову мені на груди. «Мені дуже шкода, що я така погана».

«Я люблю тебе», — ​сказав я.

«Я люблю тебе», — ​відповіла вона.

«Що я можу зробити, щоби скрасити твій день?»

Вона ніжно всміхнулася мені. «Може, ми могли би провести деякий час разом?»

Я усміхнувся їй у відповідь. «Ні про що інше я і не мрію»…

Стіна, що нас розділяла, впала. Ми почали проводити конструктивні дискусії про те, чого ми хочемо від життя і як можемо зробити щасливими одне одного. Ні, ми не знайшли панацеї від наших проблем. Я не можу також сказати, що сварки зникли повністю з нашого життя, але змінився їхній характер. Вони не тільки стали рідшими, а й втратили свою колишню інтенсивність. Ми перекрили їм кисень, тому що вже не хотіли одне одного ранити.

Ми з Кері одружені понад 30 років. Я не тільки кохаю свою дружину, але й люблю її. Мені подобається бути з нею. Я хочу її. Потребую її. З численних розбіжностей, які нас раніше розділяли, ми черпаємо сили, а на ті, інші, тепер дивимось у правильних пропорціях. Ми навчилися піклуватися одне про одного, і — ​що найголовніше — ​нам хочеться це робити.

Шлюб важкий. Не менш важко виховувати дітей, підтримувати форму, писати книжки і робити багато інших важливих та гідних зусиль справ у житті. Мати того, хто супроводжуватиме тебе на життєвому шляху, — ​дивовижний дар. Я побачив, що шлюб може бути ліками від наших власних недоліків. А вони є у кожного.

Згодом я зрозумів, що цей досвід був даний не тільки для нас, а мав також послужити іншим. Запитання, яке кожен, хто перебуває у постійних стосунках, повинен ставити своїй коханій людині, звучить так: «Що я можу зробити, щоби скрасити твій день?» Це і є любов. Заради цього запитання варто прокидатися кожного нового дня — ​як для того, щоби його почути, так і для того, щоби запитати».

Джерело: Credo.pro.