Пропили… 8 дітей

Минув рівно рік із того часу, як наша газета розповідала читачам про резонансне позбавлення батьківських прав подружжя з Горохівщини. Тоді з етичних міркувань у своїй публікації «У горе–батьків забрали вісьмох дітей» я назвала 27-літню матір Мирославою, а її 35-річного цивільного чоловіка — ​Іллею. Не називатиму їх справжніми іменами і тепер. Не тому, що переймаюся репутацією безсоромних чи то безталанних, а заради дітей, які підростають, мабуть, уже звикнувши до нових матусь і татусів, до інших прізвищ і затишних світлиць–гніздечок. У батьківському домі, куди малечу приносила з пологового відділення найрідніша людина, було голодно і холодно, наче у злої мачухи зі страшної казки. Принаймні так вирішили люди, які бачили…

У січні 2017–го двійнятам Славкові й Сашкові було по вісім рочків, Іриночці — ​шість, Сонечці — ​чотири, Ігорчику — ​три, Вадимчику майже три, а Русланчик і Ромчик мали лише чотири місяці від народження (імена дітей теж змінено). Їхні батьки потрапили в поле зору правоохоронних органів, служби у справах дітей Горохівської райдержадміністрації, сільської влади і громадськості ще від народження первістків–двійнят, але ніхто з них так і не зміг упросити, спонукати, змусити молоду жінку навести лад у своїй оселі і стати берегинею домашнього затишку, батька — ​подолати згубну пристрасть до спиртного та влаштуватися на роботу.

Малеча сумувала за мамою і татом, але протягом трьох місяців ненька спромоглася відвідати дітей тільки двічі.

Питання про позбавлення горе–батьків їхніх прав щодо дітей уперше постало у 2015 році. Тоді суд дав шанс найперше матері — ​довести, що вона здатна не лише народжувати, але разом із чоловіком належно доглядати й виховувати синів і донечок. На жаль, так не сталося. Попри те, що найлютіші звірі ніжно піклуються про своїх дітей, люди здатні «обіймати» найдорожчих своєю безвідповідальністю і цинізмом.

У жовтні 2016 року, приїхавши вже вкотре до цієї багатодітної сім’ї, старший інспектор ювенальної превенції Горохівського відділу поліції ГУНП у Волинській області Сніжана Лапків, провідний спеціаліст служби у справах дітей райдержадміністрації Ольга Повзун і сільський голова жахнулися від запущеного вигляду малечі, від страждань у мокрих пелюшках двомісячних немовлят, від всюдисущої кіптяви, бруду і зважилися на кардинальний крок — ​негайно ініціювали засідання виконкому сільської ради, на якому постановили забрати трьох найменшеньких діток із того пекла спершу у дитяче відділення Горохівської ЦРЛ, а п’ятьох малолітніх відвезти до Волинського обласного центру соціально–психологічної реабілітації у місті Ковелі. Мабуть, сподівалися, що мине день–другий і подружжя, усвідомивши, що сталося, швидко наведе лад у будинку і стрімголов помчить за дітьми. Малеча ж сумувала за мамою й татом, але протягом трьох місяців ненька спромоглася відвідати дітей тільки двічі. Отож Горохівський районний суд не наважився знову приректи малят на бездоглядність і назавжди забрав їх у тих, хто так і не зрозумів свого найбільшого щастя.

… Кажучи мовою офіціозу, всі восьмеро діток Мирослави та Іллі вже охоплені різними формами сімейного виховання — ​це усиновлення, опіка та піклування, прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу. Словом, від сирітства малят врятували подружні пари, котрі мріяли про діточок. Хочеться, щоб склалося щасливо їхнє життя!

А що Мирослава та Ілля? Вони досі живуть у п’яному тумані. Їхній дім, який ще рік тому дзвенів дитячими голосами, тоді ж розколола п’ятисантиметрова тріщина. Та щілина, мабуть, неабияк злякала ледачих господаря й господиню. Замість «латати» її — подружжя переїхало жити у сусіднє село, до матері Іллі. В одній кімнаті й кухні туляться кілька дорослих, але горілка робить їх байдужими до тісняви і безладу, до холоду… Відібрала, певно, й пам’ять про те, що у них є діти.

Розпитала в людей, на що живуть, якщо це можна назвати життям? Збирають у лісі хмиз, сухі дерева — ​і пропивають їх. Іншу роботу односельці їм поки що не довіряють…