«Коли стоїш між стелажами, то гриби ніби говорять з тобою»

Розведенням грибів Володимир зацікавився випадково. Каже, якось товариш розповів, що вирощує гливи, бо вони цілющі — ​допомагають йому жити з цукровим діабетом. Мовляв, після вживання цих делікатесів почувається значно краще, а на свята й чарку може собі дозволити. «Який йому резон мене обманювати?» — ​подумав Володимир. З тими думками і взявся з однодумцями реалізовувати свою ідею з вирощування глив.

 — Насамперед керувався тим, щоб робота була для блага людей. Не просто заробити, а саме принести користь. Якби йшлося лише про гроші, то взявся б за вирощування печериць. Вони у догляді набагато простіші, і волинський споживач їх краще знає, — ​розмірковує він.

Якби йшлося лише про гроші, то взявся б за вирощування печериць. Вони у догляді набагато простіші, і волинський споживач їх краще знає.

Проте вирішили вирощувати таки гливи. Для цього перелопатили гору спеціалізованої літератури. Затим стали шукати колег. На Волині таких не знайшли (так–так, у нашому краї ніхто, окрім Гнатюка, не вирощує цих грибів у промислових масштабах), отож поїхали в інші області.

 — Гриби — ​найдавніші живі організми. З одного боку, вони живучі, а з іншого — ​потребують певних умов для росту і розвитку, — ​Володимир веде нас до колишнього овочесховища у Підгайцях Луцького району, яке він із колегами пристосував під цех для вирощування грибів. — ​Якщо температура зависока або занизька, то гливи не виростуть. Те ж стосується і вологості. А ще потрібне свіже повітря.

Щоб дотримання всіх умов успішного виробництва стало можливим, довелося змонтувати системи опалення з автоматичними датчиками, контролю вологості повітря, провітрювання, циркулювання. Одне слово, у зовні банальному овочесховищі — ​багато техніки. Інакше, каже господар, навіть якби хтось сидів безвилазно в котельні, то й тоді навряд чи зміг би добитися ідеальних параметрів. Адже нюансів вирощування глив дуже багато. Скажімо, температуру у виробничому цеху можна знижувати чи підвищувати тільки на 1 градус за добу. Інакше, грибам «не сподобається». А як охолодити прокип’ячений субстрат зі ста до 20 градусів? Або як подолати такий фінт волинського клімату: потрібно утримати вологість на рівні 85 відсотків, а ззовні пре туман (а це значить вологість перевищує 95 процентів)? Та з усіма цими викликами справилися. Щось автоматизували, щось самі змайстрували (скажімо, чан для кип’ятіння води об’ємом 2 куби зі спеціальним душем, аби солома краще пропарювалася).

Заходимо в цех. Чути гудіння вентиляційної системи.

— Відчуваєте, яке повітря? — ​запитує Володимир, а воно і справді свіже — ​жодних запахів. — ​Гриби виділяють у процесі росту вуглекислий газ, тож треба вчасно провітрювати приміщення. Дихали у лісі одразу після дощу? Отаке повітря мусить бути і в грибному цеху.

На стелажах розкладені мішки із субстратом (для його приготування використовують тільки екологічно чисту солому зернових, які не обробляють хімікатами). З дірок у мішках пнуться гливи: коричневі шапочки стирчать цілими гронами.

Запитую господаря, коли він відчуває найбільший драйв: тоді, як закладають субстрат під майбутній врожай, чи коли з’являються перші шапочки глив, чи під час збору вирощеного власноруч?

— Коли заходиш між стелажі, а гливи аж нависають над головою, то здається, що вони ніби говорять з тобою, — ​захоплено каже Володимир. — ​Це все ж таки живі організми. Але головне те, що гливи — ​дуже корисні. У Польщі вони коштують по 120 гривень за кілограм, у нас же й по 30 беруть не вельми охоче, бо споживач мало їх знає. Хотілося б, аби волиняни належно оцінили цей дієтичний продукт. Гливи багаті білком та мікроелементами і водночас їх можна вживати під час посту. Тому це ідеальний замінник м’яса. Тим більше, що білок із грибів засвоюється утричі краще.

Господар розповів і про спроби вирощувати гливи на колодках. Цілий ряд осикових колод заправили міцелієм, і вони дали чудовий урожай. Такий спосіб підходить для дачників та тих, хто хоче плекати гриби власноруч. Адже колоди не потребують багато догляду — ​досить їх поливати, а решту врегулює природа. Тож охочі можуть придбати їх уже з готовим міцелієм.

Володимир Гнатюк стільки нарозповідав про своє улюблене заняття, що всього у газетну статтю не втиснеш. Але про таких людей легко писати. А все тому, що він справді захоплений своєю роботою. І всі його емоції — ​не для красного слівця, а щирі, бо в їхній основі — ​переконання, що він робить потрібну людям справу.