А до любові треба талану...

Вона була якась інакша, не така —

Геть не сучасна, навіть старомодна.

Комусь здавалась надто благородна,

Комусь — спокійна й тиха, як ріка.

Вона боялась влесливих розмов,

Вона минала гамірні вечірки

I нітилась, коли кричали «Гірко!»,

I так натхненно вірила в любов!

А їй казали:

— З світом будь на «ти»!

Любов примхлива, як зрадлива дівка...

Життя ж одне, життя —

не кіноплівка...

Не відмотаєш — скільки не крути!

А до любові треба талану...

Душа душею, ну а розум — ліпше!

Любов красива, певно, лиш у віршах,

Вона згубила душу не одну...

Казали... Знала... Мучили жалі...

Холодним розумом хотіла жити.

Але душа... Куди ж її подіти???

Дрімала тиша у ранковій млі...

Хололи вірш і кава на столі...

Євгенія НАЗАРУК c. Лище Луцького району.