Дюймовочка Катя знайшла своє велике кохання

Зріст — ​не завада кар’єрі

Каті Сащук не дають її літ. Ті, хто не знає цієї милої тендітної дівчини, сприймають її за підлітка 11–13 років, адже заввишки юнка — ​137 сантиметрів. Така собі Дюймовочка із казки. Свою особливість Катя пов’язує з радіацією, яка накрила Камінь­Каширський район.

Дівчина народилася через рік після аварії на Чорнобильській атомній станції. Мала нормальний ріст — ​51 сантиметр і чималу вагу — ​4,5 кілограма. До трьох літ розвивалася, як усі діти, підтягувалася на кілька сантиметрів догори. Але згодом ріст уповільнився. Стривожена мама звернулася до медиків. Лікарі поставили діагноз «гіпофізарний нанізм». Виникає це захворювання через нестачу гормонів росту. Причиною може бути спадковість, але в сім’ї Каті низьких не було. І батьки, і брати із сестрою — ​середнього зросту. Тож припустили, винна все–таки радіація. Щоб трохи підрости, дівчинці потрібні були гормони росту. 1990–ті — ​непрості роки: зарплати не виплачувалися по кілька місяців, ліки — ​в дефіциті. Їх потрібно було діставати. Та й коштували необхідні Каті препарати недешево, майже всю мамину зарплату треба було віддати за ампулу. А гормони ж потрібно колоти регулярно. Правдами і неправдами батьки намагалися купувати рятівні медикаменти.

— ​Півтора року приймала їх, — ​каже Катя. — ​Але без особливих результатів. Тож припинила. Може, якби довше лікувалася, то ефект був би кращим. Але що про це тепер говорити. Треба жити з тим зростом, який маю.

Дівчина розповідає, що своєю особливістю ніколи не спекулювала. Навіть змалечку. Виконувала всю домашню роботу нарівні з братами і сестрою. Не сачкувала.

— ​Усі йдуть копати картоплю і Катя теж, — ​каже. — ​Не хотіла ніяких поблажок.

Зізнається, що в дитинстві комплексувала через свою мініатюрність. А тепер навіть знаходить у ній плюси. Мовляв, високих багато, а таких, як вона, ще треба пошукати. Зрештою, людину оцінюють не за зростом, а за розумом. А Катя — ​велика розумниця. Закінчила Луцький національний технічний університет із відзнакою (а перед цим Кам’янець–Подільський планово–економічний технікум). Після вишу повернулася у лісгосп, на підприємство, яке стало рідним, бо ж працювала тут два роки після технікуму. Дівчина каже, що трудитися в лісовій галузі, певне, визначено їй долею. Адже вона із сім’ї лісівників. У Камінь–Каширському лісгоспі працювала її мама, Лідія Панасівна. Усе життя віддав лісові й батько. Нині Катя Сащук — ​інженер електронного обліку деревини. У колективі її поважають, бо, як сказав її колега Юрій Махмет, вона відповідальний і знаючий спеціаліст.

— ​Катя життєрадісна, компанійська, трудолюбива і безвідмовна, — ​доповнює характеристику ще одна співробітниця Любов Ручка. — ​На неї завжди можна покластися, ніколи не підведе.

Словом, якихось проблем через зріст дівчина не має. Більше того, чоловіки, забачивши її, припиняють гнути матюки. Мініатюрна дівчина, очевидно, нагадує їхніх доньок, тож прикушують язики. Не виникає проблем і в побуті. Не дістає до якоїсь полички у магазині, може звернутися до чоловіків. Охоче допоможуть такій милій дівчині. Правда, коли треба купити шампанське у магазині, доводиться пред’являти паспорт: не всі продавці вірять, що повнолітня.

Перше взуття на підборах придбала у 25 років

Низькорослі дівчата, щоб додати собі кілька сантиметрів, носять туфлі на високих каблуках. Катерина ж була взута у чобітки на пласкій підошві. Помітивши мій погляд, пояснила:

— ​На роботі треба багато ходити, тож обираю зручне взуття. А загалом на високих каблуках люблю ходити. Маю кілька пар модельних туфельок на 11–14–сантиметрових підборах.

Із взуттям були проблеми. Має ніжку 32 розміру, тож купувати його доводилося у магазинах дитячих товарів. А коли підросла, захотілося модельних туфельок. А де взяти доросле взуття на таку мініатюрну ніжку? Виручив інтернет. За його допомогою познайомилася з майстром із Ужгорода Валерієм, переможцем всеукраїнського і міжнародних конкурсів молодих модельєрів. Він шиє нестандартне взуття. Роз’яснив, як правильно зняти мірку. Вислала її — ​і невдовзі отримала туфельки із 14–сантиметровими підборами. Зручні, красиві. Взула їх — ​і від радості півдня бігала по хаті.

— ​Телевізійне шоу допомогло повірити в себе, — ​каже Катя. — ​Я стала відкритішою, позбулася комплексів і головне — ​навчилася себе любити та поважати.

— ​Послугами Валерія користуюся вже п’ять років, — ​розповідає Катя. — ​Його взуття дуже якісне, довго не зношується.

А ось одяг шиє сама. З дитинства проявляла до цього інтерес. Спочатку були плаття для ляльок. Певні навички отримала у міжшкільному комбінаті, а також із відеоуроків, які переглядала в інтернеті.

Шукала щастя в Києві, а воно було поряд

Кожна дівчина мріє знайти свою половинку. Катя не виняток. Але тривалий час симпатична, розумна й успішна юнка не мала хлопця. Пояснювала це особливостями свого зросту. Тож вирішила знайти судженого з допомогою телепроекту «Половинки», кастинг на який оголосив «Новий канал». Знала, що доведеться відкрити душу перед усією Україною, що будуть пересуди. Але вона не з тих, хто боїться. До участі в проекті зголосилося три тисячі претенденток. Вибрали трьох, серед них і мініатюрну волинянку. На проекті Катя познайомилася з хлопцями з Криму та Одеси. Однак стосунки не склалися. Попри те вона не шкодує, що взяла участь у проекті.

 

 

— ​Телевізійне шоу допомогло повірити в себе, — ​каже. — ​Я стала відкритішою, позбулася комплексів і головне — ​навчилася себе любити та поважати.

Зізнається, що після проекту стала ще й психологом. До неї почали звертатися дівчата, в яких не склалися стосунки з коханими. Катя розраджувала їх. Писали й хлопці. Хотіли познайомитися. Відповідала, але серйозних стосунків не заводила. Може тому, що серцем відчувала: серед них нема того єдиного, котрого чекає. А невдовзі знайшла його за допомогою тих же соціальних мереж. Саша сам написав. Повідомив, що бачив її в місті, але не наважився підійти. Тим, певне, й заінтригував.

— ​Спочатку спілкувалися віртуально, а потім запропонував зустрітися, — ​переповідає історію знайомства Катерина. — ​Я погодилася. Він приїхав у Нуйно, де жила. Зустрілися на нейтральній території. А потім почав приїжджати додому, познайомився з батьками.

Два роки молоді люди жили у цивільному шлюбі, а недавно вирішили узаконити свої стосунки, щоб, як каже дівчина, заспокоїти рідних. 21 січня вони зареєстрували шлюб. Після весілля молоде подружжя переїхало у власну квартиру в Камені–Каширському, до впорядкування якої доклали чимало зусиль. Саша ж — ​майстер на всі руки, заробляє на життя ремонтом квартир. До речі, він значно вищий за Катю — ​на цілих півметра. На каблуках вона ледве сягає йому плеча. Але на це він не зважає. Для нього його половинка найкраща. Її зріст чоловік сприймає як перевагу — ​таку мініатюрну дружину можна й на руках носити.

Запитую у своєї співрозмовниці, що вона найбільше цінує у чоловікові.

— ​Доброту і щирість, — ​відповідає. — ​Це такі риси, які зараз важко знайти.