«Коли почали вмирати нещеплені, вчорашні відмовники побігли до поліклінік — і тепер звинувачують медиків з приводу черг…»
Чи підтримали б ви категоричну заборону відвідувати навчальні заклади невакцинованим дітям?
Володимир КАРПУК,
заслужений лікар України, народний депутат України V та VI скликань (м. Луцьк):
— Я був членом депутатської комісії, яка ще у 2007 році розглядала випадок смерті після вакцинації, і пам’ятаю, яка тоді йшла боротьба між тими, хто агітував проти вакцин, і тими, хто переконував у їхній потрібності. І уявіть: лише за місяць ми нарахували 2500 публікацій проти щеплень! А тепер пожинаємо плоди: спалах кору якраз і пов’язаний з тим, що багато дітей не вакцинувались, або батьки купили довідки про щеплення. І має рацію лікар Комаровський, який каже, що можливий спалах дифтерії — це ще більша загроза, ніж кір. Я пам’ятаю 1990–ті роки, коли був спалах захворювання на дифтерію, і помирали люди старшого віку, зокрема, й лікарі, бо з тих чи інших причин не мали щеплень.
Тому заборона відвідування школи — це лише один із заходів, щоб захиститись від епідемії. Зараз ряд країн вживають більш жорстких дій щодо «відмовників», зокрема, Італія. Маємо теж піти на такі кроки. Але не силовим способом, а насамперед через роз’яснення, тому що виступів проти вакцинації дуже багато. Причому проводять їх аж ніяк не фахівці, та ще й лікарів беруться вчити. Маємо чітко усвідомити: не проводячи щеплення, знищимо націю.
Ігор ВАЩЕНЮК,
начальник управління охорони здоров’я Волинської облдержадміністрації (м. Луцьк):
— Ніякої додаткової заборони не потрібно, бо щодо щеплень давно існує пряма законодавча норма, яку треба виконувати, якщо хочемо жити в правовій державі. У статті 15 Закону України про захист населення від інфекційних хвороб сказано: «Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється». А от що справді потрібно запровадити — так це штрафи за відмову від вакцинації. Бо самотужки медикам цієї проблеми не вирішити. Ми пробували не видавати відповідні довідки і стали після цього ворогами народу. Такими є плоди антивакцинальних кампаній у засобах масової інформації. У когось була реакція на щеплення — її показали на всю країну. А те, що нещеплені діти вмирають, виходить, нехай умирають?.. Зазвичай батьки нарікають на якість вакцин, але даремно. Сьогодні вони не викликають ніяких сумнівів. Це перевірені препарати, яких не треба боятися.
Світлана ІВАНКЕВИЧ,
багатодітна мати (м. Берестечко):
— Ні. Вакцинація — це вибір кожної мами. Але якщо дитина не має щеплення від тієї чи іншої хвороби, то це не означає, що вона небезпечна для оточуючих і їй не можна відвідувати навчальний чи дошкільний заклади. Ми, наприклад, тільки зараз розпочали вакцинацію найменшої дитини, якій 2 роки і 2 місяці. Цими днями зробили щеплення від кору. До цього вона мала лише манту. За станом здоров’я самі лікарі відтермінували вакцинацію.
Зараз у соціальних мережах можна різного начитатися про наслідки щеплення. Я особисто не проти, і всі мої старші діти вакциновані. Інша справа, що в людей з’явилася недовіра до самої вакцини, зокрема індійського виробництва, яку пропонують проти дифтерії, правцю… Є відгуки, що вона дає побічний ефект. Навіть самі лікарі кажуть: «Хочете безкоштовно — коліть нашу вакцину, а ні — то купуйте». А те «купуйте» коштує 4100 гривень. У мене, наприклад, таких грошей немає.
Негативне ставлення в суспільстві до щеплень — наша спільна провина. ЗМІ багато писали про ускладнення, хоча вони завжди бували. Однак у нас занадто великий розголос надавали поодиноким випадкам, і це спонукало батьків відмовитися від вакцинації.
Людмила КОЛОДІЙ,
лікар–терапевт із 35–річним стажем (м. Луцьк):
— Моя думка щодо поголовної вакцинації всіх дітей залишається незмінно негативною. Я — проти масових щеплень, бо вважаю, що бездумне втручання в процес формування імунної системи людини несе серйозну загрозу. Читала багато статей авторитетних науковців, які переконують, що до питань імунопрофілактики треба підходити дуже зважено і відповідально. По–перше, чому вакцини для українців звозять з різних кінців світу? Сумніви батьків щодо їхньої якості не з’явилися на порожньому місці. По–друге, перш ніж робити щеплення дитині, на мою думку, необхідно подивитися її імунограму, переконатися, чи є антитіла до тієї чи іншої інфекції. Щоб дитина мала добрий імунітет, у неї повинен бути здоровий кишківник, потрібно її годувати безпечною і корисною їжею. У нас же росте кволе й хворе покоління. Ось що повинно хвилювати! Я проти того, щоб невакцинованим дітям забороняли відвідувати навчальні заклади. Стан здоров’я наших школярів просто загрозливий, у кожного — по декілька діагнозів. І змушувати всіх без розбору вакцинуватися — не вихід.
Оксана КОВАЛЕНКО,
головний редактор ТВО телебачення філії ПАТ «НСТУ» «Волинська регіональна дирекція» (м. Луцьк):
— Я не підтримала б. Завжди є виправдані винятки: діти з дуже слабким здоров’ям, яким протипоказані щеплення. То що — їм не вчитися? Загалом, я читала, що відсоток батьків, які відмовляються від щеплень, зростає через погану інформаційну кампанію в країні і після певних прецедентів на рівні державних органів. (Вакцинацію в очах суспільства, за інформацією «Бі Бі Сі», дискредитувала, зокрема, спроба МОЗ восени 2013 року скасувати стандарт Good Monitoring Practice (GMP) та сертифікацію для вакцин. Стандарт GMP описує необхідні умови виробництва, транспортування і зберігання медичних препаратів. У тодішньому МОЗ такий крок пояснили дефіцитом вакцин і браком часу на їх сертифікацію. Це рішення спричинило резонанс у суспільстві, адже вакцина КПК є дуже чутливою до перепадів температур.) А далі уже рівень чуток. Тобто є з чим боротися!
Петро САГАНЮК,
володимир–волинський міський голова (м. Володимир–Волинський):
— Можливо, я не підтримав би на сто відсотків таку категоричну позицію, але впевнений, що за подібні речі повинен хтось нести відповідальність. Бо за цим стоїть здоров’я і життя наших дітей — майбутнього нації. У цивілізованому світі вакцинуються, бо добре розуміють загрозу епідемій. На мою думку, всім, причетним до проведення профілактичних щеплень, потрібно проводити більшу роз’яснювальну роботу серед населення. Батьки повинні знати, що це не чиясь вигадка, а строга необхідність. Разом із тим має бути впевненість, що щеплення зроблено правильно й безпечно.
Лариса ДУХНЕВИЧ,
заслужений лікар України, головний лікар Луцької міської клінічної лікарні (м. Луцьк):
— Загалом питання поставлене правильно, але бентежить мене у ньому слово «категорично», тому що трапляються поодинокі випадки, коли дитину щеплювати не можна (наприклад, малюк дуже сильний алергік). Однак такі протипоказання за станом здоров’я бувають рідко. І одна нещеплена дитина не несе загрози іншим, а 50 відсотків нещеплених — це вже небезпека. Тому я би ставила питання просто про заборону відвідувати навчальні заклади нещепленим і підтримала б її. У відмові від вакцинації нічого доброго немає. Рано чи пізно її наслідком може стати пандемія (епідемія, посилена відсутністю колективного імунітету. — Ред.). Звичайно, негативне ставлення в суспільстві до щеплень — наша спільна провина. ЗМІ багато писали про ускладнення, хоча вони завжди бували. Однак у нас занадто великий розголос надавали поодиноким випадкам, і це спонукало батьків відмовитися від вакцинації. Написано багато коментарів проти щеплень. Це біда. На жаль, у нас усі розбираються у всьому. А треба, щоб були професіоналізм і відповідальність.
Віктор МАРТИНЮК,
директор ЗОШ І–ІІІ ступенів № 23
(м. Луцьк):
— Як учитель і директор не можу підтримати такої заборони, тому що у нас є навчальні плани і програми, відповідно до яких школярі мають навчатися щодня і отримувати знання. А з точки зору медицини, оскільки проблема існує, то резон забороняти є: інфекційні хвороби передаються від хворих дітей до здорових, а це своєю чергою впливає на якість навчання. Тому вважаю, що рішення щодо заборони відвідувати школу невакцинованим — правильне, і тут батьки мають поставитися з розумінням. Сам маю двох дітей, яких вчасно вакцинував.
Ірина КОНСТАНКЕВИЧ,
народний депутат України (м.Луцьк):
— Я не прихильник категоричних заборон. Упевнена, що чим більше людині забороняють, тим більш вигадливою вона стає у пошуках обхідних шляхів. Водночас не можна забороняти те, що гарантовано законом (право на обов’язкову доступну середню освіту). Проблема в іншому: як зробити, щоб убезпечити здорових дітей, як вчасно провести щеплення, як закупити якісну вакцину і не вкрасти при цьому мільйон у держави? І ще низка супровідних питань, що стосуються компетенції Міністерства охорони здоров’я, яке, руйнуючи стару, віджилу систему, на жаль, запропонувало нову, котра мало відповідає реальним потребам українського суспільства і нас, українців.
Архімандрит КонстАнтин
(в миру — Іван Марченко),
намісник Жидичинського Свято–Миколаївського монастиря УПЦ КП
(с. Жидичин Ківерцівського району):
— Як можна заборонити відвідувати дітям навчальні заклади? Тут, мені здається, потрібно з іншого боку підходити: медична галузь має показати, що вона надійна, потрібно переконати суспільство, що вакцини — якісні, і пояснювати необхідність щеплень, щоб не доводити ситуацію до катастрофи. А церква ставиться до вакцинації, як до будь–якого лікування: Господь дав здоров’я — потрібно його берегти.
Валентина КАСАРДА,
депутат Волинської обласної ради, директор санаторію матері і дитини «Пролісок»
(с. Грем’яче Ківерцівського району):
— Наші громадяни не винні, що у певний час в країні не було вакцини. Інакше хіба батьки виступали проти щеплень? Не спрацювала влада. І якщо тепер заборонити невакцинованим діткам відвідувати навчальні заклади, то доведеться закривати школи. До чого ми тоді дійдемо? Цю серйозну проблему потрібно вирішувати на державному рівні, а одним наскоком нічого не зробимо. Від заборони більше вакцинованих дітей не стане.
Ярослав СТЕЦЮК,
завідувач амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 4 Здолбунівського району Рівненської області
(м. Здолбунів):
— Повністю підтримую таку заборону. У нас уже є великий прошарок дітей, які виросли без вакцинації, а це створює сприятливі умови для поширення кору та дифтерії. Поки що на сполох б’ють лише медики, бо добре розуміють небезпеку.
Прикро, але це не державна позиція.
На мою думку, потрібно проблему вирішувати на законодавчому рівні, як зроблено в цивілізованому світі: не маєш щеплень — сиди вдома.
Галина САЛІВОНЧИК,
директор ЗОШ I — II ст.
(с. Щитинська Воля
Ратнівського району):
— Категорично заборонити невакцинованим дітям відвідувати заняття адміністрація школи не може, бо так ми порушимо Закон про освіту. Однак зробити все можливе, щоб батьки подбали про своєчасне щеплення, треба. Маємо уберегти дітей від захворювань, але якщо батьки відмовляються робити щеплення, значить, мають на те підстави, і це вже недовіра до медицини. Гарантувати якість вакцини — справа медиків. Має бути співпраця: батьки – вчителі – медики. У нашому суспільстві є ще багато гострих питань, над якими працювати й працювати. Вакцинування до них якраз і належить.
Валентина САВЕНКО,
лікар–педіатр із 58–річним стажем (м. Луцьк):
— Імунопрофілактика — справа дуже важлива, вакцинувати треба. Про неї знову заговорили чиновники, налякані поширенням інфекції, враховуючи тяжкі ускладнення, які дає, зокрема, кір. Раніше їх було менше, а зараз вони надзвичайно складні — сліпота, косоокість, важкі форми пневмонії… Але про них докладно не розказують, лише наводять статистику смертей.
Щеплення мають бути віддані на розсуд батьків, а вони повинні розуміти наслідки хвороб. Вся інформація про ускладнення сьогодні є в інтернеті. Чим старша людина — тим важче протікає хвороба. Зараз говорять про можливий спалах дифтерії. Врятувати від неї може тільки щеплення, хоча, звичайно, батьки мають знати, де і коли вакцина вироблена, як зберігалася.
Юрій КУЗЬМУК,
старший інспектор ювенальної превенції сектору превенції Ковельського відділу поліції
(м. Ковель):
— Не думаю, що закрити дорогу до школи невакцинованим дітям — вихід. На дому всіх не навчиш — це дискримінація. Просто держава повинна розуміти причини, через які батьки відмовляються від щеплень. А це, на мою думку, — страх, що вакцина буде поганої якості чи неналежно збережена і відповідно негативно вплине на здоров’я дитини. Батьки повинні бути впевнені: держава гарантує якість препаратів для щеплень. Відновлення такої довіри можна досягнути прозорістю, відкритістю, постійним роз’ясненням. На цьому і мають зосередитися відповідні структури.
Любомир ВАЛІХНОВСЬКИЙ,
завідувач хірургічного відділення Турійської районної лікарні, заслужений лікар України
(смт Турійськ):
— Такий крок певною мірою виправданий, бо якщо не буде сформовано колективного імунітету, то ми повернемося до тих часів, коли діти масово помирали від дифтерії чи якихось інших інфекційних хвороб. З іншого боку, не можна карати всіх, хто не щеплений, бо є й об’єктивні причини, що не дали змоги це зробити — якісь серйозні захворювання чи перебої у постачанні вакцин. Педіатри повинні більше працювати з батьками. Не секрет, що у нас багато дітей вакциновані тільки на папері, люди діставали фіктивні довідки, аби влаштувати дітей у садочки. То хіба можна заборонами поліпшити ситуацію? Необхідно пояснювати, що люди обдурюють самі себе. У моїй родині від щеплень ніхто й ніколи не відмовлявся.
Оксана ЛЄЩИНСЬКА,
головний лікар Луцької міської дитячої поліклініки (м. Луцьк):
— Однозначно підтримала б, адже інакше достукатися до свідомості наших людей неможливо. Для мене ця тема є дуже наболілою. Україна за станом епідблагополуччя знаходиться на рівні відсталих країн третього світу, у нас останніми роками від багатьох інфекцій було щеплено менше половини дітей. Батьки не несуть жодної відповідальності за невиправдану відмову від вакцинації, за своє невігластво. У соціальних мережах розгортають антивакцинальні кампанії, звинувачують лікарів. А коли сталися спалахи кору, коли в Україні почали помирати хворі, вчорашні «відмовники» побігли до поліклінік. Тепер вони влаштовують скандали з приводу черг, і знову ж таки роблять крайніми медиків. Через ігнорування батьками імунопрофілактики можна очікувати й епідемії дифтерії. Тому родичі щеплених дітей резонно ставлять запитання: «Чому ми повинні піддавати ризику своїх синів і дочок у садочках і школах через безвідповідальність тих, хто відмовився від вакцинації?» І я розумію їхнє обурення. Тому потрібні рішучіші, жорсткіші методи впливу на ситуацію.
Бліц провели Галина СВІТЛІКОВСЬКА,
Катерина ЗУБЧУК, Лариса ЗАНЮК, Кость ГАРБАРЧУК, Сергій НАУМУК, Василь УЛІЦЬКИЙ, Тамара ТРОФИМЧУК, Мирослава КОЗЮПА, Олег КРИШТОФ, Алла ЛІСОВА.
