Яблуня і яблучка

Сімейні психологи давно помітили, що діти переймають слова, дії, а то й соціальні програми батьків – у своїх новостворених сім’ях вони частенько діють за такими ж моделями, як і їхні тати й мами. Це виразно видно у побуті: якщо батько не цурався домашньої «жіночої роботи» (помити посуд, зварити їсти), то і його син допомагатиме своїй молодій дружині; якщо мама чистила щовечора татові черевики, то і її донька звично візьметься за щітку. Є й такі моделі поведінки, які дорослі діти зарікаються «брати» у «спадок», але все ж якось вони «беруться»: син дає запотиличника своєму синові точнісінько такого болючого, якого отримував колись від батька. А з роками у своїх внуках бачить те, що засуджував у батьківській сім’ї. Недарма кажуть: яблучка від яблуні далеко не падають. Справді, вони – наші діти – дуже часто діють, як ми (особливо це помітно з часом). От і виходить: щоб виростити добрих, розумних, успішних, славних дітей, варто пізнавати і, хоч як дивно це звучить, виховувати себе. Бо як можна розуміти, як правильно виховувати дитину, якщо не розумієш себе (не вловлюєш причин і наслідків)?

Якщо якийсь тато питає мене, що потрібно робити, щоб син навчався у Гарварді, я відповідаю: «Ідіть додому і любіть свою дружину».

Ось фахові психологи кажуть: «Не беріть до серця, якщо ваша дитина кричить, що ненавидить вас. Вона так протестує проти несправедливості, і їй просто може бракувати слів». Як же важко у ці хвилини, коли пролунало таке емоційне від сина чи доньки, мислити розважливо! Ще більш важко оцінити увесь клубок сварки: може, ви прийшли накручені з роботи і накинулися на дитину; може, у душі точить якийсь «черв’ячок» і мимохіть ви зриваєтеся на меншому. Так чи інакше, важливо вміти «розкласти себе по поличках», зрозуміти, що не так і чому не так, допомогти собі знайти хоча б хитку емоційну рівновагу. Певно, у кожного з нас є знайомі з внутрішнім девізом «Я серджуся, бо серджуся» чи «Мені погано, бо усе погано». За кордоном їх би точно відіслали до психотерапевта, щоби допоміг розібратися, щоби показав дорогу до емоційної зрілості — до того, як легше сприймати цей зовсім не досконалий світ і при тому бути щасливим. Усміхнені тато і мама – ідеальні об’єкти для наслідування. Більше того, у розважливих і дружних батьків, які дбають про доброзичливу атмосферу у родині, зростають розумніші діти! Це висновок психологічних досліджень.

«Діти вчаться через спостереження. І спостерігають за вами, як яструби», — наголошує діагност проблем психічного здоров’я, автор книги про правила розвитку мозку дитини Джон Медіна. І він пропонує три кроки для батьків. По–перше, складіть обоє списки своїх дій та слів, які регулярно транслюєте світові. Чи багато ви смієтеся, часто лихословите, робите вправи? Може, часто плачете чи маєте запальний темперамент, годинами сидите в інтернеті? Крок 2: оцініть написане, чим можна пишатися, а чим – ні. Добра чи погана поведінка є саме тією, яку бачать регулярно діти. І вони будуть її наслідувати, хочете ви того чи ні. Вирішіть, яку поведінку їм не слід копіювати. І останній крок: викорінюйте те, чого в собі не схвалюєте. «Це так просто (і так важко), як вимкнути телевізор», — пише американець Джон Медіна.

Цей науковець, керівник відділення біоінженерної медичної школи при держуніверситеті Вашингтона розповідає, що мозок дитини спершу переймається безпекою, а потім навчанням. Якщо батьки часто сваряться, нервують, то всі системи життєзабезпечення дитини працюють на захист від стресу, а не на пізнання. Медіна без тіні усмішки зауважує: «Якщо якийсь тато питає мене, що потрібно робити, щоб син навчався у Гарварді, я відповідаю: «Ідіть додому і любіть свою дружину».

Оксана КОВАЛЕНКО, мама

Запитання і теми для обговорення чекаю на адресу: [email protected]