Нік Вуйчич без рук і ніг став мільйонером і… багатодітним батьком

«Як відкриваю двері авто, то люди завжди лякаються»

Це було у липні 2008 року. Тоді Нік уперше прилетів до України і своє знайомство з нею розпочав із Луцька. То був лише епізод у його бурхливій публічній діяльності, яка активно набувала популярності, і у Вікіпедії, в інших джерелах про цей візит на Волинь нема ані згадки. А прибув Нік Вуджисік (це вже згодом більш уживаним стало Вуйчич) на запрошення християнської місії «Голос надії».

У гостя був щільний графік — ​зустріч із представниками місцевих громадських організацій, що об’єднують людей з обмеженими можливостями, виступ перед лучанами на Театральному майдані, участь у богослужінні в Домі молитви. Та від інтерв’ю нашій газеті Нік не відмовився, зекономивши час на своєму відпочинку.

Зізнаюсь, я дуже хвилювалася. Хлопець — ​ровесник мого сина. Тоді їм обом було по 25. Нік стояв на стільці, щоби бачити мої очі, я сиділа навпроти. Запитав згоди розпочати розмову з молитви. Потім, аби зняти напруженість, розуміюче усміхнувся:

— Коли мене бачать із вікна автомобіля, — ​все нормально. А як відкриваю двері авто, то люди дуже лякаються…

Нік народився 4 грудня
1982 року в Австралії в сім’ї сербських емігрантів, у нього рідкісна патологія — ​тетраамелія. Батько був пастором церкви, мама —медсестра. У їхній родині завжди покладалися на Бога. Тато був присутній при пологах. Ось з’явилася голівка новонародженого, плече — ​що таке? Немає руки… Чоловік поспішив вийти, щоб дружина–породілля не встигла помітити, як він міняється на обличчі. Батько не міг повірити в те, що побачив.

Коли до нього вийшов лікар, він гарячково запитав:

— Мій син! У нього немає руки!?

— Ні … У вашого сина немає ані рук, ані ніг, — ​почув у відповідь.

Нік не може потиснути нікому руку — ​він обіймає людей. І навіть встановив світовий рекорд.

Медики не могли пояснити, чому в малюка такі страшні вади, тим більше, що згодом у сім’ї з’явилося двоє здорових дітей. Юнак зізнався, що тривалий час лікарі не давали жодних прогнозів щодо того, чи зможе він хоч якось пристосуватися до життя, розглядали його як аномалію, предмет наукових експериментів.

— Найбільш вдячний я своїм батькам, що не ховали мене від світу, не соромилися того, що в них такий син. Записали у звичайну школу, де вчилися здорові діти. Надмірно не опікали, щоб я працював над собою. Було дуже важко, особливо в молодших класах, коли доводилося терпіти насмішки однолітків. У 8 років я навіть вирішив вчинити самогубство — ​втопитися у ванні, — ​згадував Нік. — ​Зупинила віра у Господа і любов до рідних.

 

«Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з’явились на ньому»

Він змалку докладав титанічних зусиль, аби навчитись жити повноцінно. Невеликий відросток нижньої кінцівки, що, за висловом самого Ніка, нагадує курячу лапку, після наполегливої праці і багатолітніх тренувань у якійсь мірі став заміняти руки. Так юнак працює на комп’ютері, ставить підписи на документах, керує інвалідним візком.

У п’ятнадцять років Нік відкрив Євангеліє і прочитав притчу про сліпого від народження. «Учні запитали: «Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?» Ісус відповів: «Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з’явились на ньому».

— Тоді й усвідомив, що я — ​не просто людина без рук і ніг. Я — ​творіння Господа, і Він приготував для мене особливу місію — ​вселяти у людей віру. Якось, навчаючись у коледжі, я зважився виступити перед кількома сотнями студентів. Говорив приблизно сім хвилин, а закінчивши, побачив, що у присутніх на очах були сльози. З того часу в мене з’явилися друзі, які допомагають мені у постійній проповідницькій діяльності. Приблизно сорок тижнів я проводжу щороку в поїздках, у зустрічах із людьми, — ​розповідав під час тієї зустрічі Нік.

З’ясувалося, що цей молодий чоловік до 25 літ зумів здобути дві вищі освіти. За фахом — ​бухгалтер і спеціаліст з фінансового планування. На той час мешкав далеко від родини — ​в Каліфорнії, де мав свій бізнес, займався операціями з нерухомістю, що давало фінансову незалежність. Не всі його здорові ровесники встигли досягти цього.

Нік говорив стримано, без похвальби, часто жартував, а іноді в його голосі звучали сумні нотки.

— Я, наприклад, ніколи не мав сексу, не можу побігати з м’ячем, пограти у гольф. Але знаходжу радість в іншому. І спортом все–таки намагаюся займатися, щоб витримувати тривалі поїздки, зустрічатися із жителями різних країн, — ​розповідав мій співрозмовник.

На прощання ми обнялися. І мені здалося, що я відчула на своїх плечах тепло рук Ніка. Напевне, це було тепло його серця.

А українські можновладці вклякли перед ним на коліна

— У житті трапляється, що ви падаєте і, здається, піднятися немає сил. Тоді замислюєтеся, чи є у вас надія… У мене немає ні рук, ні ніг! Здається, спробуй я хоч сто разів піднятися — ​не вийде. Але після чергової поразки не залишаю надії.

Нік падає на живіт, а потім спирається чолом, допомагає собі плечима і встає. Жінки в залі витирають сльози. А він починає дякувати Богу.

Нік не може потиснути нікому руку — ​він обіймає людей. І навіть встановив світовий рекорд. Хлопець без рук обійняв 1749 осіб за годину. Згодом він написав книгу «Життя без обмежень», набираючи на комп’ютері 43 слова за хвилину. Тепер Нік Вуйчич уже є автором кількох книг.

Після знайомства з цим незвичайним чоловіком я намагалася стежити, як складається його подальша доля. Він збирав щораз більші аудиторії, його почали називати модним терміном «мотиваційний тренер». Став успішною і дуже заможною людиною. Розвивав бізнес, досягав чудових результатів у різних сферах. Згодом з’явилася інформація, що Нік Вуйчич збирається одружитися.

Познайомився він із красунею Канае Міяхара (батько якої — ​японець, мама — ​мексиканка) на одному зі своїх виступів. У 2012–му вони побралися, через рік у них народився перший син, у 2015–му — ​другий. А торік він став батьком ще й двох чудових донечок–двійняток. Усі діти Ніка — ​здорові.

А ще чоловік без кінцівок навчився грати у гольф, захопився серфінгом, любить пірнати із трампліна у воду. Він живе повноцінно і щасливо. За 10 літ, що минули з часу нашої зустрічі, Нік Вуйчич ще тричі відвідував Україну.

Торік у вересні легендарний австралієць виступав у Києві на Хрещатику, послухати його прийшло близько півмільйона людей. Нік зізнавався, що ніколи до того, — ​а він об’їздив 67 країн світу, — ​не мав такої великої аудиторії. В Україні як мотиваційний тренер спілкувався з учасниками АТО, з онкохворими дітьми, а ще — ​з народними депутатами.

«Можновладці на колінах» — ​під такими заголовками друкували повідомлення про візит Ніка Вуйчича у Верховну Раду. Коли він запропонував нашим обранцям стати навколішки й спільно помолитися за Україну, ніхто не посмів відмовитися.

Любити всіх і себе — ​таким, яким ти є, і дякувати Богу за кожен день. Це філософія Ніка Вуйчича. Головне — ​зосереджуватися не на тому, чого ти не можеш, а на тому, що тобі може бути під силу.