Уродженець Волині мав свій художній почерк.
Посмертну маску із Врубеля знімав волинянин Петро Бромірський
У світі Устилуг знають як місто, де жив і творив відомий композитор Ігор Стравінський (там є єдиний на планеті музей цьому митцю, досі ростуть липи, посаджені великим маестро), тут же народилася доктор медицини Олена Хохол, котра виступала в ООН. Проте маленьке прикордонне містечко дало світові ще одну видатну людину – Петра Бромірського (1886—1920)
Цей чоловік народився 24 лютого 1886 року в Устилузі у сім’ї бідних волинських міщан. З 1900 року навчався у Володимир-Волинському міському училищі, а у 1904 році виїхав до Москви, жив на дачі у психіатра Усолдієва у Петровському парку, де познайомився із відомим російським художником-символістом Михайлом Врубелем. Між митцями виникла творча дружба. Як відомо, Врубель причетний і до українського мистецтва, адже його розписи є у Кирилівській церкві і Володимирському соборі у Києві.
Петро Гнатович особливо любив поезію Тютчева, Верлена, Блока. Розпочав писати роман, який не зберігся.
Серед старожилів Володимира-Волинського досі побутує переказ, що одна з картин Врубеля – «Портрет Софії Мандрики» — свого часу зберігалася в нашому місті. Тут доживали віку генерал Мандрика і його сестра Софія, які раніше мешкали у Києві, де жінка позувала для відомого художника. Генерал і його сестра були неодруженими, майно заповіли своїй служниці – їй дісталася і картина. Згодом її квартирантом був відомий волинський художник Мирослав Зубінський, у його родині зберігався цей портрет. Пізніше син художника Олег продав полотно Київському музею російського мистецтва.
Але повернімося до Бромірського. У Москві Петро Гнатович працював членом художньої колегії у журналі «Мистецтво». У 1905-му дебютує на 12-й виставці Московського товариства художників. У 1906—1908 роках був співробітником журналу «Золоте руно». У 1906—1910-х волинянин навчається у Московському училищі живопису, ліплення і зодчества, його наставником був Паоло Трубецький. Завдяки дружбі з Врубелем устилужанин розпочинає співпрацю з Савою Мамонтовим, працює майстром-ліпником у керамічній майстерні заводу «Абрамцево». У 1910 році Врубель помирає у Санкт-Петербурзі і Бромірський приїздить туди, щоб зняти посмертну маску зі свого друга і наставника.
У 1907 році в Москві відкривається виставка «Блакитна троянда». На ній наш земляк презентує десять скульптурних етюдів («Дівчинка», «Сон» та ін.) і дві живописні роботи. Митець бере участь у виставках «Стефанос», «Вінок», «Виставка сучасного живопису». Разом з Савою Мамонтовим Петро Бромірський подорожує Європою – він побував у Відні, Мілані, Генуї, Римі, Неаполі – там вдосконалював свою майстерність.
У 1914—1917 роках служить в армії. Сучасники згадували про велику спостережливість, любов до поезії, блискуче почуття гумору і прекрасний дар оповідача, яким був наділений наш земляк. Петро Бромірський особливо любив поезію Тютчева, Верлена, Блока. Розпочав писати роман, який не зберігся.
У 1917 році він працював у художній секції Московської ради солдатських депутатів разом з автором «Чорного квадрата» Казиміром Малевичем. Згодом Бромірський керував державною скульптурною майстернею у Москві. Був учасником відомих виставок у столиці Росії.
Помер Петро Бромірський від тифу в Москві у січні 1920 року, похований у загальній могилі, місцезнаходження якої невідоме…
Роботи волинянина зберігаються в колекції сім’ї Усольцевих та у фондах Третяковської галереї у Москві. Для наших земляків це ім’я відкрив художник Петро Марчук.
І хоча митець Петро Бромірський прожив всього 33 роки, проте волиняни мають пишатися земляком, адже його роботи є надбанням однієї з найвідоміших галерей світу, він залишив по собі добрий слід.
Богдан ЯНОВИЧ, науковий співробітник Володимир-Волинського історичного музею
