Грізну чемпіонку Урсу дітки навіть запрягають у санки

Рожищанка Юлія Поліщук з дитинства любила домашніх тварин. Нерідко приносила додому кинутих песиків, підгодовувала бродячих. А якось на день народження мама подарувала їй маленьку колі. Радість дівчинки була безмежною, ця пухнаста собачка стала для неї захопленням, якому присвячувала весь свій вільний час. Багато років вони насолоджувались товариством одне одного. Згодом з’явилася ще й спаніелька. Та найбільше Юлі подобалися великі собаки, і шість років тому подружжя Поліщуків придбало цуценя італійської породи кане–корсо.

Сьогодні Урса (саме таке ім’я зазначене в метриці) — ​це не просто велика собака, це мускулистий гігант, надзвичайно граціозна тварина, яка вражає як своїм зовнішнім виглядом, так і характерними для представників цієї породи надзвичайною відданістю господарям та прихильністю до малечі. Недарма ж кане–корсо називають ще собаками–няньками.

— Коли Урса гуляє в дворі нашого будинку, діти до неї просто липнуть, — ​розповідає Юлія Петрівна. — ​А взимку і в санки запрягають. Я не забороняю, бо впевнена у її реакції, знаю: слово господаря для неї — ​закон.

Однак така слухняність не виникла на голому місці. Окрім природного розуму, велике значення має навчання, Урса ж разом із господарями відвідувала тренування інструктора–кінолога.

Собаки кане–корсо вважаються чудовими охоронцями.

Загалом ми не тренували тварину на агресію, на «Фас!» та «Взяти!» — ​думаю, достатньо її зовнішнього вигляду, аби зрозуміти, що це хороший охоронець.

— Так, це одна з кращих охоронно–сторожових порід, і наша Урса підтверджує це стовідсотково. Вона не любить чужих на своїй території. Заспокоюється лише тоді, коли вже не відчуває небезпеки. Великий плюс у тому, що вона не нападає на людину, не кусає, а просто не дозволяє рухатися, — ​каже Юлія Петрівна. — ​Загалом ми не тренували тварину на агресію, на «Фас!» та «Взяти!» — ​думаю, достатньо її зовнішнього вигляду, аби зрозуміти, що це хороший охоронець.

Скажу чесно, й мене вразив у перші хвилини зовнішній вигляд Урси та її погрозливе «Гав!», але після кількох відповідних команд господині і недовготривалого ознайомлення тварина стала дружелюбною.

Сильна, розумна, добра. Так коротко і водночас ґрунтовно характеризує пані Юлія свою вихованку. Я ж допитуюсь, чи не важко доглядати за твариною, вага якої сягає 58 кілограмів.

— Урса — ​улюблениця всієї родини. Тож у нас не виникає непорозумінь із приводу того, хто піде вигулювати собаку. Ми дбаємо про її здоров’я, тому прогулянки обов’язкові двічі на день. Розуміємо і необхідність постійного ветеринарного догляду. Бо ж якщо хочеш брати участь у виставках, то щеплення — ​необхідна умова, — ​розповідає Юлія Поліщук.

Виставки, кубки, нагороди — ​окрема історія. Ця чистокровна представниця породи кане–корсо неодноразово виборювала першість на виставках собак як на Волині, так і в інших областях. Кращий представник породи, краща собака Луцька 2012, 2013 років — ​це далеко не всі характеристики вітчизняних та закордонних експертів, які має Урса у своєму активі. А як личать їй нагороди, додають величавого вигляду!

— Собака стала для нас не просто захопленням — ​вона член нашої сім’ї, — ​зізнається Юлія Поліщук, і стільки щирості в її словах, що розумієш: почуття ці справді взаємні.

Але не буває завжди все гладко. Допитуюсь, яку найбільшу шкоду зробила Урса за ці шість років.

— Коли у нашої собаки мінялися зуби, а ми покинули її на довгий час саму в квартирі, вона нам добряче погризла диван. Було, як у тій рекламі про пошматовані подушки, — ​усміхається Юлія Петрівна. — ​А так ми ладимо, бо Урса для нас — ​це диво, радість, безпека і спокій нашої оселі, задоволення для душі. Урса в перекладі означає «велика благородна ведмедиця», і вона повністю відповідає цьому визначенню.

Тетяна БОЯРИН