Обережно, продукти: купуєш — і не знаєш, чи виживеш...

… тим, як супермаркети травлять покупців

У радянські часи у торгових закладах висіли лозунги: «Покупець завжди правий». Правда, тоді це правило не спрацьовувало. Не діє воно і зараз. У магазинах продовжують обдурювати, обважувати, обраховувати і навіть травити.
Днями зателефонувала розгнівана лучанка Марія Никончук і розповіла обурливу історію.

— Чоловік приніс із супермаркету оселедець. Розгорнула, а він — ​гнилий. Розлазиться під руками. Віднесла назад. Продавець, правда, взяла без зайвих питань і віддала гроші. Але ж той оселедець був не один. Зіпсований товар комусь таки підсунуть. Невже не бояться продавці кари?! Знають же, чим торгують. Бачите, що поганий товар — ​зніміть із продажу. Ні, намагаються комусь все-таки всунути.

І таких скарг на недоброякісні продукти, що лежать на прилавках торгових закладів, доводиться вислуховувати чимало. З ними до редакції звертаються здебільшого люди поважного віку. Їм несила боротися з недобросовісними працівниками торгівлі, йти до Товариства захисту споживачів. Пенсіонери наївно вважають, що захищати їх, гарантувати безпеку товарів повинна держава. У цивілізованих країнах так і є. Там продукти за кілька годин до закінчення терміну продажу знімають із реалізації. А в нас намагаються «продовжити життя»: перебивають дати, вимочують в оцеті, щоб зник неприємний запах, упаковують у целофан. У Німеччині, та навіть у сусідній Польщі скарги споживачів у вищі інстанції швидко спрацьовують. Людині не лише повертають вартість покупки, а й компенсовують моральну шкоду. У нас же довести, що ти придбав недоброякісний товар і домогтися покарання винних, особливо коли йдеться про велику торгову мережу, пересічному українцеві навряд чи вдасться. А якщо й пощастить, то доведеться затратити чимало нервів, часу і коштів на суди, експертизу.

«Для одних водохрещенське купання стало забавою, позбавленою будь-якого сакрального змісту, своєрідним загартуванням. Для інших — ​жертвою для Бога. Мовляв, я стрибну в ополонку, а Ти мені, Господи, даси за це здоров’я, допоможеш посісти вимріяну посаду чи успішно здати зовнішнє незалежне оцінювання.

У Конституції України сказано, що «держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції, усіх видів послуг та робіт». Але це лише на папері. Насправді вона не має важелів захисту. Нині фактично не існує державного органу, який міг би реалізовувати задеклароване нею, нема ефективного контролю у сфері якості й безпеки харчової продукції. Функції колишньої Держспоживінспекції паралізував мораторій на перевірки бізнесу, запроваджений кілька років тому. І хоча згодом його дію зупинили, а контролюючі органи об’єднали в одну структуру — ​Держпродспоживслужбу — ​робота не покращилася. Навести лад на споживчому ринку не вдається через законодавчі обмеження щодо проведення перевірок. Позапланові ревізії доводиться узгоджувати з виробником чи підприємством. Тобто перш, ніж контролерам іти до супермаркету, треба попередити: чекайте нас у гості. І це ще не все. Потрібен дозвіл, що їх готові прийняти. Процедура узгодження займає кілька тижнів. А за цей час, звісно, можна навести шик і блиск у торговому закладі. Словом, за чинних обмежень на здійснення перевірок фахівці Держпродспоживслужби добитися порядку у торгівлі не можуть. Однак сподіваються, що цього року ситуація дещо поліпшиться, бо почне діяти більшість положень Закону України «Про державний контроль». Контролюючі органи отримають дозвіл без попередження проводити перевірки, навіть планові. Але це за умови, що до закону не внесуть змін, які знову зв’яжуть їм руки.

… якби ще до церкви стільки ходили, як на купання
Дивлюся на моржів, які бігають босоніж по снігу біля Стиру в Луцьку, — ​і мороз іде по шкірі. Я — ​теплолюбива. Мене й на мотузці не затягнеш у холодну воду. Тим більше, коли на термометрі нижче нуля. Тож залишається тільки захоплюватися тими сміливцями, які цього року на Водохреще відважилися стрибнути в ополонку. А їх щораз більшає. Купання в крижаній воді стають масовішими. Люди беруть в них участь, бо ж, вважається, той, хто зануриться цього дня у крижану купіль, змиє із себе всі гріхи і буде протягом року здоровим. А хто ж цього не хоче? Правда, медики до такого екстриму ставляться обережно, застерігають, що не всім зимове купання піде на користь. Особливо небезпечне воно, коли є захворювання серцево-судинної системи. Можна застудитися, а то й померти. Та хіба цим залякаєш? Бажання відчути «кайф», похвалитися своєю сміливістю сильніше здорового глузду. Для одних водохрещенське купання стало забавою, позбавленою будь-якого сакрального змісту, своєрідним загартуванням. Для інших — ​жертвою для Бога. Мовляв, я стрибну в ополонку, а Ти мені, Господи, даси за це здоров’я, допоможеш посісти вимріяну посаду чи успішно здати зовнішнє незалежне оцінювання.

А декотрі вважають купання на Водохреще обов’язковим для християнина, хоча священнослужителі стверджують, що Бог не вимагає цього.

Пірнання у крижану воду на Водохреще — ​давня народна традиція, яка не має безпосереднього стосунку до таїнства Водохрестя. Адже річка Йордан, де хрестився Ісус Христос, як відомо, не замерзає. Там нема ополонок, бо ж знаходиться у теплих краях і вода у ній аж ніяк не холодна. «Купання в ополонці має істинно духовний сенс лише для глибоко віруючої людини, яка зранку йде до церкви і просить благословення у священика, котрий зможе оцінити, чи піде це на користь з точки зору нашого духовного і фізичного здоров’я, чи ні. Чекаючи від Бога милості у відповідь на свою нерозсудливість, грішимо, а не очищаємось», — ​читаю на сторінці у «Фейсбуці» роз’яснення настоятеля храму села Княгинінок, військового капелана протоієрея Михайла Бучака.

Зрештою, священики більше тішилися, коли б бачили таку велику кількість молодих людей у храмі. Бо ж, що правду таїти, декотрі з них відвідують його раз чи два на рік на великі свята. Як у нас жартують: «Коли не прийду до церкви, то чую «Христос Воскрес!» На жаль, для багатьох важлива не так віра, як дотримання народних традицій, так би мовити, зовнішній бік свят. На Святвечір для них головне, щоб було 12 страв, а на Великдень — щоб стіл вгинався від наїдків. Дехто навіть постів дотримується, обмежує себе в їжі і водночас лихословить, ображає інших. Стримуючи бажання смачно поїсти, очищаючи організм, ми забуваємо очисти розум і думки, забуваємо про внутрішній, духовний сенс свята.

… не такими вже й доступними ліками
Добре бути багатим і здоровим. А коли ти бідний та ще й хворий, то хоч завчасу у труну лягай. Медпрепарати недешеві й купити їх може не кожен. Допомогти соціально незахищеному населенню мала б програма «Доступні ліки», запроваджена торік. Вона повинна була повністю або частково компенсувати вартість пігулок. Однак у грудні минулого року її дію призупинили. Лікарі не видавали рецептів, а аптеки — ​медпрепаратів. Пояснювали тим, що пишуть звіти про виконання програми, підраховують продане. Людям доводилося купувати за власні кошти, а то й переривати лікування. А серцево-судинні захворювання, астма, діабет другого типу потребують регулярного прийому медикаментів.

У Міністерстві охорони здоров’я виправдовуються, що в призупиненні програми не їхня вина. Мовляв, фінансування виділили вчасно і в повному обсязі, але влада на місцях не розподілила, бо не прийняли обласних і місцевих бюджетів. На Волині так воно й було. Втім, уже після 20 січня гроші надійшли до аптек. Але, як не парадоксально, потрібні медикаменти й досі непросто придбати. В одних їх немає, в інших просять зачекати, бо не знають, чи будуть брати участь у програмі.

— Обійшла три аптеки в центрі Луцька, поки знайшла потрібні таблетки від тиску, — ​нарікала Ганна Нечипорук. — ​У попередніх трьох не могли нічого рівноцінного зі списку порекомендувати. Тож пропонували купувати за власні гроші.

Хворих на гіпертонію обурює, що нова програма охоплює мало медичних засобів. До того ж серед них переважають дешеві монопрепарати. Звичні ж для людей ліки, в тому числі комбіновані вітчизняні чи іноземні, котрі значно дорожчі, до неї не входять. Та й компенсація вартості лікарських засобів незначна. Хворий заощаджує якихось 20–30 гривень. Це, погодьтеся, нині не гроші. Але навіть щоб отримати таке мізерне відшкодування, треба затратити час на похід до сімейного лікаря, обійти кілька аптек, вистояти у черзі й дочекатися своїх таблеток. Пільгові ж рецепти оформляються довго.

Як відомо, аптеки у програмі «Доступні ліки» беруть участь добровільно. Але ті, котрі пішли на це, схоже, шкодують і подумують, як вийти з неї. Адже їм реалізовувати дешеві «доступні ліки» не вигідно. На них багато не заробиш. До того ж, держава повертає гроші не відразу, що теж не сприяє зацікавленості. Не кажу вже про лікарів. Для них це зайвий клопіт, пов’язаний із виписуванням рецептів. Словом, програма недосконала і не до кінця продумана, попри це дуже потрібна зубожілим людям. Міністерство охорони здоров’я запроваджувало її з найкращими намірами, але, на жаль, не врахувало інтересів медиків, пацієнтів, не поцікавилось їхньою думкою. Як то кажуть, хотіли якнайкраще, а вийшло, як завжди. Хворих не тішить навіть те, що список «доступних ліків», які відпускаються за програмою, розширений, бо ж підвищили ціни на медпрепарати. Тож виграють виробники. Складається враження, що урядовці більше дбають про їхні доходи, ніж про здоров’я населення.