Сьогодні, рівно 206 років тому, на хуторі Убіжище Пиратинського повіту на Полтавщині народився син Євген Гребінка.
Таємниця «Чорних очей» відомого байкаря
Євген Гребінка (1812–1846) завдяки шкільній програмі знаний як автор невеликих віршованих алегоричних творів повчального змісту з яскраво вираженою мораллю. Але дослідники його творчості відкривають ще й талановитого Гребінку–лірика, прозаїка, видавця. А ще його називають «продюсером» Тараса Шевченка, адже був першим цензором «Кобзаря». А чи знали ви, що улюблений багатьма російсько–циганський романс «Очи черные» теж належить перу цього славного українця? Таємницю «Чорних очей» дослідники розгадують досі. Кому ж із двох дівчат, коханих поета — Мар’яні чи Марії — присвячений пристрасний романс–зізнання?
Із сестрою однокласника Михайла Новицького Мар’яною Євген познайомився влітку 1831–го. Кількаденне перебування в Снітині на Полтавщині, прогулянки з Мар’яною парком, тривалі розмови в колі її сім’ї і друзів докорінно змінили поета. Дівчина зачарувала його. Це було сильне захоплення. Євген поїхав на військову службу в козацький полк і весь час думав про неї, Мар’яна стала його оберегом. У 1833 році Євген вирішив перебратися в Петербург, викладати словенсність у військових навчальних закладах. Він сподівається, що «стане на ноги» і приїде по кохану, щоб бути разом назавжди. В день його від’їзду вони довго прогулювалися берегом Сули, навіть обмінялися обручками, заприсяглися вірно чекати одне одного. Та, на жаль, у 1837 році Мар’яна піддалася на умовляння місцевого пана Свирського, порушила клятву й одружилася з багатієм. Євген гостро переживав зраду коханої. Із похмурого Санкт-Петербурга Гребінка майже щоліта приїздив в Україну, до свого Убіжища. Влітку 1842 року він навідав сусіда, відставного штабс–капітана Ростенберга, у селі Рудка. Тут і познайомився з онукою капітана — красунею Марією. Батьки дівчини рано померли, і вона жила з дідусем. Євгена вразили її краса, скромність і аристократизм. Марія полонила серце поета. 1843 року і була написана знаменита поезія, яка згодом стала відомою в усьому світі як романс «Очі чорнії». З її появою ось уже понад півтора століття не вщухає полеміка між шанувальниками творчості славетного земляка: кому ж він адресував ці рядки? В автографі поезії цього не зазначено, тому дослідники й не дійдуть згоди: одні стверджують, що вірш присвячений майбутній дружині поета Марії Ростенберг, інші — першому коханню Мар’яні Новицькій.
Лише після виконання всесвітньо відомим Федором Шаляпіним «Очі чорнії» стали своєрідним еталоном романсу.
Прихильники першої версії вважають, що після одержання згоди на шлюб із Марією Євген, повернувшись додому, не міг заспокоїтись, усю ніч не спав, все бачив Марію, її чудові очі… Рука мимоволі потяглася до пера, а на аркуш паперу лягли натхненні рядки:
Очи черные, очи страстные,
Очи жгучие и прекрасные!
Как люблю я вас! Как боюсь я вас!
Знать, увидел вас я в недобрый час.
Прихильники ж присвяти Мар’яні Новицькій звертають увагу на канонічний текст романсу і стверджують, що це вірш–спогад, звернений у минуле, до кохання, якого вже не повернути:
Ох, недаром вы глубины темней!
Вижу траур в вас по душе моей,
Вижу пламя в вас я победное,
Сожжено на нем сердце бедное.
Та кому б не був присвячений цей чудовий твір, він оспівує справжнє кохання, «нерозгадане, таємниче, святе почуття, яке возвеличує людину», за словами самого Гребінки. 30 червня 1844 року Євген та Марія одружуються, народжується донька Надійка. Та невдовзі поет захворів на сухоти і помер, проживши лише 36 літ…
Після публікації 17 січня 1843 року в «Литературной газете» вірша Гребінки «Очі чорнії» російський композитор Микола де Вітте одержав від Цензурного комітету Москви дозвіл на друк мазурки «Очи чёрные». За титульною сторінкою видання йшов нотний розпис музичного твору і його поетика, в якій слово в слово повторювався вірш Євгена Гребінки, ім’я ж автора не вказувалося. У мелодії мазурки твір не прижився в Росії. Лише після виконання всесвітньо відомим Федором Шаляпіним «Очі чорнії» стали своєрідним еталоном романсу. Музику до нього написав Флоріан Герман, в обробці Софуса Гердаля.
З часів першого виконання романсу 1843 року автентичний текст став доповнюватися новими куплетиками ресторанного типу, як-то: «скатерть белая залита вином…», «по обычаю петербургскому, по обычаю чисто русскому мы не можем жить без шампанского…» і таке інше. Нерідко й нині ця мішанина звучить зі сцен. У 1998-му Юрій Татаренко вперше переклав автентичний текст романсу «Очі чорнії» українською — рідною мовою поета, а 2008-го вперше за 165 років його виконав співак і композитор–гітарист Ігор Якубовський.
Очі чорнії аж палаючі!
Очі пристрасні та жадаючі!
Як люблю я вас! Як боюся вас!
Певно, стрів я вас у недобрий час.
Темний погляд ваш — як морська глибінь.
По душі моїй в нім жалоби тінь.
Бачу пломінь я переможний в нім:
Серце спалено у вогні страшнім.
Та жену журбу і печаль свою.
На мою судьбу я не ремствую.
Найдорожче все, що Господь дав нам,
Я пожертвував вогняним очам.
Руслана ЧАЙКА
