Економіка 08.02.2018, 15:34

І в наші дні «Лампочку Ілліча» чекали 25 літ

Масив «Південний» села Забороль, що неподалік Рівного, нарешті електрифікований. Із часу, коли тут були виділені земельні ділянки і почалася забудова, минуло понад чверть століття

Люди вже й віру втрачали, що справа зрушиться з місця

Про проблему двох вулиць — Веселої і Сонячної — ми розповідали у нашій газеті торік у номері за 19 жовтня. Тоді, спілкуючись із сільським головою Миколою Шустовим, почули, що конкретно питанням електрифікації нового житлового масиву він почав займатися, як тільки прийшов на посаду, тобто з осені 2015–го. І вже навіть проектно–кошторисна документація на освітлення була виготовлена. Але все зупинилося, коли відділ містобудування й архітектури Рівненської райдержадміністрації звернув увагу на те, що у Заборолі нема генерального плану забудови і зонування: буде такий план — можна приступати до проведення лінії електропередачі. Під час нашої зустрічі сільський голова говорив:

— Якщо, дасть Бог, все складеться так, як передбачаємо, то план погодять і, можливо, до січня 2018 року на вулицях Веселій і Сонячній буде світло.

Коли на телеканалі «1+1» показували сюжет про те, що нарешті електрифікація масиву «Південний» стала реальністю, то, по правді, чекала, коли в кадрі з’явиться сільський голова і прокоментує подію. Але так і не побачила, як мовиться, знайомих облич.

А вже самі люди, з котрими спілкувалися, насамперед Сергій Воронюк, завдяки якому проблема заборольців стала відомою в Україні (це він через «Фейсбук» вийшов на телеканал «1+1» і запросив у село журналістів), розповіли про свої біди і про те, як виходять із ситуації. Пан Сергій, зокрема, перебравшись із дружиною і двома дітьми в 2014–му у придбану недобудовану хату, яку доводить до ладу, тягнув струм подовжувачем від сусідів. Так вирішував проблему і Роман Тихончук. Ще когось виручав власний генератор. А ось Ніна Кондратюк (до речі, одна з тих, хто побудував тут хату, як тільки на початку 1990–х років одержав земельну ділянку) не мала ні подовжувача, ні генератора. У неї просто завжди напоготові була лампа, свічка. І потроху втрачала надію на те, що колись під стелею замість скрученого електропроводу сяятиме лампочка. А всі вони, як і їхні сусіди, готові були заплатити по 17 тисяч гривень (це якщо людина хоче мати 10 кіловат) за підключення.

Видно, що роботи з прокладання електролінії завершилися недавно.

Тепер пейзаж доповнює лінія електропередач і трансформатор

— По суті, як і задумувалося, — розповідає Микола Шустов, — ще до нового року на масиві «Південний» було поставлено трансформатор, проведено одну лінію електропередач, а вже зразу після Різдвяних свят — і другу. Люди заплатили тільки за підключення, як і передбачено законодавством. Всі інші витрати — за рахунок енергетиків. Якихось коштів із місцевого бюджету чи державного не виділялося ні на проектну документацію, ні на проведення електроліній, встановлення трансформатора.

До речі, коли на телеканалі «1+1» показували сюжет про те, що нарешті електрифікація масиву «Південний» стала реальністю, то, по правді, чекала, коли в кадрі з’явиться сільський голова і прокоментує подію. Але так і не побачила, як мовиться, знайомих облич. Все було подано як успішне завершення проекту телеканалу. Тож під час зустрічі не могла не обмовитися про такі свої спостереження. Микола Шустов, виявляється, не просто зауважив це, а й неабияк подивувався.

—Коли торік влітку представники телеканалу приїхали вперше, то передусім відвідали нашу сільську раду. Далі разом із журналістом ми їздили в Рівненську райдержадміністрацію, у «Рівнеобленерго», — розповів Микола Васильович. — А коли вже масив було електрифіковано, то тележурналісти навіть не поставили мене до відома, що їдуть у Забороль. Зрозуміло, що вони реалізували свій проект, відгукнувшись на проблему мешканця масиву «Південний» Сергія Воронюка. Але я вважаю, що сільський голова принаймні має знати, хто працює на території сільради. Коли я прийшов на посаду голови, то електрифікація нових вулиць була проблемою № 1, якою і почав займатися. З листопада до кінця грудня 2015–го тричі був у голови правління «Рівнеобленерго», ми спілкувалися з керівником і дійшли згоди, що працюватимемо над тим, аби масив було якнайшвидше електрифіковано. Я переймався цим питанням, а на фініші ось так вийшло, що сільська рада ніби й не має ніякого стосунку до його вирішення (добре, хоч не кажуть, що я заважав). Але це — дрібниці. Найголовніше, що проблеми вже нема.

Одна проблема вирішена, друга — «на носі»

На масив «Південний», до речі, Микола Шустов з нами не поїхав. Мотивував це так:

— Дехто дивиться, що я воджу журналістів (мається на увазі з рівненських ЗМІ. — Авт.) на електрифіковані вулиці, і вважає, що на цьому піарюсь.

Тож супроводжувала нас працівник сільради Ольга Горецька. І відразу скажу: правильно Микола Васильович зробив, що відмовився від візиту на нові вулиці. Справа в тому, що того дня була відлига і наш редакційний автомобіль, який і на віддалені поліські хутори не раз їздив, не зміг тут пройти. Водій вчасно зупинився, щоб потім не шукати трактора для буксирування. Тож ми далі пішли. «Пішли» — надто делікатно сказано: копалися у багнюці, ледь витягуючи ноги. Коли б із нами був сільський голова, то йому було б незручно за нас, а нам — за нього, господаря села. Забігаючи наперед, скажу, що вже повернувшись у редакцію, у телефонній розмові спитала Миколу Шустова про перспективу впорядкування вулиць Весела і Сонячна.

Наш редакційний автомобіль, який і на віддалені поліські хутори не раз їздив, не зміг тут пройти.

— Оскільки триває будівництво, то тут їздить важка техніка і розбиває дорогу. Зараз щось робити — марна трата коштів. До того ж, постійних жителів поки що мало — більше дачників, — сказав із цього приводу Микола Васильович.

І взагалі, за словами голови, після того, як вулиці електрифікували, земельні ділянки, вартість яких зросте, люди почнуть продавати. Одне слово, все ще «в процесі». Ось коли забудову буде завершено, тоді і до впорядкування вулиць дійде.

Оскільки постійних жителів тут мало, то не дивно, що і співбесідників у нас було небагато. А ті, з ким зустрічалися, твердили одне: буде світло (лінія, трансформатор є, але струм на день нашого візиту ще не підключили) — будуть люди обживатися. І дорогу, ясно, треба зробити, бо коли хтось і захоче купити ділянку, то чи піде в таку грязюку?

На інтерв’ю, до речі, мешканці нових вулиць йшли неохоче, чомусь вважаючи, що це нас «хтось прислав».

— Ви від кого? — таке запитання почули, зокрема, від Василя Павлуша. І тільки після того, як ми запевнили, що самі по собі — представники газети «Волинь–нова», яка торік восени розповідала про проблему масиву «Південний», чоловік трохи розговорився.

П’ять років живе він тут із сім’єю. Весь цей час його виручав бензогенератор. Добре, що проблема з електрифікацією нарешті вирішилась. А ось про те, як ходять по такій вулиці, чоловік сказав:

— А як? Старший син одягає вранці гумові чоботи і йде до школи, а я меншого в дитячий садок несу на руках. Хоча дорога — то таке — потепліє і буде сухо. Головне — світло. Тепер можна будуватися.

Поки що сім’я нашого співрозмовника живе у пристосованій господарській споруді. У планах — просторий будинок.

…Ми виходили із житлового масиву «Південний» городами у супроводі чоловіка, який зголосився нас провести на сусідню вулицю Шкільну коротшим шляхом. На останніх метрах особливо пошкодували, що не в гумових чоботях, і поспівчували людям, яким щодня доводиться місити багнюку.