Поліція повернула ветерану вкрадений піджак із бойовими нагородами

Справою честі, насамперед громадянським обов’язком, а вже потім — професійним, було для начальника Локачинського відділення поліції Володимира Веремчука знайти викрадача фронтових відзнак учасника Великої Вітчизняної війни Михайла Артем’єва. На слід злодія вийшли швидко, а от для того, щоб розшукати медалі, ордени та піджак ветерана, знадобився майже місяць.

За плечима в Андрія Б. — ​не один рік перебування у місцях позбавлення волі. За гратами колись і познайомився із зятем Михайла Артем’єва. Тож напередодні Нового року вирішив відвідати давнього приятеля.

Гостина тривала чотири дні. 93-річний Михайло Миронович, який пройшов фронтовими дорогами не одну тисячу кілометрів і був нагороджений бойовими відзнаками, мав необережність перед гостем одягнути свій піджак із орденами і медалями. Ця маринарка, як каже Михайло Миронович, — ​найдорожче, що у нього є, бо на ній — ​не лише спогади про важкі воєнні літа, а й «посвідчення» про реабілітацію його родини (у далекі 1930-ті роки батьки Михайла Артем’єва потрапили під сталінську репресивну машину і після розкуркулення разом із дітьми були вивезені в Сибір. Реабілітовані Артем’єви після того, як їхні сини повернулися з фронту з бойовими нагородами).

Від Артем’євих гість пішов уранці, а вже ввечері Михайло Миронович помітив, що зник його піджак, а заодно — ​нагороди та старенький кишеньковий годинник. Про крадіжку повідомили правоохоронцям. Начальник Локачинської поліції Володимир Веремчук розслідування цієї справи взяв під особистий контроль і пообіцяв ветеранові повернути жакет із нагородами.

Орден Червоної Зірки  мені врятував життя. Один із солдатів наступив на міну. Вона вибухнула, боєць загинув, а осколки розлетілися навсібіч. Один із них в нагороду влучив.

На слід злочинця вийшли швидко. От тільки Андрій уже встиг чи не всі відзнаки продати скупникам. Не знаючи реальної ринкової ціни (а бойові нагороди на нелегальному ринку нині оцінюють у кілька тисяч гривень), збув усе «за копійки». Окремі медалі оцінив у 50 гривень, а найбільше вторгував за орден Червоної Зірки — ​п’ять сотень. Піджака ж викинув у полі, десь там залишилась іще одна ювілейна медаль. Відшукати і повернути вдалося майже усі нагороди, а от знайти жакета було практично нереально: злодій довго не міг пригадати, де саме його залишив. Володимир Веремчук навіть роздумував над тим, щоб купити старенькому новий піджак. Та, на щастя, пі­дозрюваний показав місце, де викинув річ. Жакет випрали, випрасували, на ньому навіть зберігся червоний мак, який ветеранові подарували школярі на 9 травня. І ось цими днями разом зі своїми підлеглими начальник Локачинського відділення поліції завітав до Михайла Артем’єва.

Ветеран не міг стримати хвилювання, в його очах стояли сльози. Він довго обмацував свою маринарку, вражений, що її вдалося знайти. Приглядався до усіх нагород і відразу зауважив, що орден Богдана Хмельницького (Андрій Б. його викинув у полі, тож знайти поки що не вдалося) відсутній.

— Головне, що орден Червоної Зірки є, — ​зазначив дідусь. — ​Він мені врятував життя. А діло було так. Воював я на Прибалтійському фронті. Разом із побратимами йшли грунтовою дорогою. Один із солдатів наступив на міну. Вона вибухнула, боєць загинув, а осколки розлетілися навсібіч. Один із них в нагороду влучив. Бачите, тут і досі є знак (один із променів зірки вигнутий і почорнілий. — ​Авт.)

Михайло Артем’єв щиро дякував правоохоронцям і наголосив, щоб у газеті від нього особисто висловили подяку всім, хто причетний до розкриття цього злочину. Зокрема, щире спасибі ветеран адресує начальнику Локачинського відділення поліції підполковнику Володимиру Веремчуку, старшому оперуповноваженому сектору кримінальної поліції старшому лейтенанту Михайлу Капітулі та заступникові начальника Локачинського відділення поліції капітану Олександру Давидюку.
Нагороди ветерану повернули, а на злочинця чекає суд.

Ірина РОМАНЮК