Щойно 16-річна спортсменка дізналася, що стала першою олімпійською чемпіонкою незалежної України...
Тренерша – Оксані Баюл: «Дурепо, ти чого ревеш?! Г**но – воно ж до золота!» (Відео)
Вже сьогодні – 9 лютого – у південнокорейському Пхьончхані відкриваються ХХІІІ Зимові Олімпійські ігри. Для незалежної України це буде сьома «біла Олімпіада». Ми маємо досвід Нагано1998, Солт-Лейк-Сіті‑2002, Турина‑2006, Ванкувера‑2010, Сочі‑2014… Але спочатку був Ліллегаммер‑1994. І перша нагорода українців (не лише на зимових, а й загалом на Олімпійських іграх!), здобута ними під синьо-жовтим прапором, — «бронза» біатлоністки Валентини Цербе! А трохи згодом — «золото» 16-річної Оксани Баюл! Саме тоді увесь світ почув «Ще не вмерла…», а до багатьох з нас прийшло усвідомлення: пишатися можна не лише славним минулим княжої чи козацької доби — а й сьогоденням!
А «сьогодення» це — на початку 1994 року — було таки «веселеньке»! Обвал економіки, галопуюча інфляція, відверті злидні абсолютної більшості населення… Проте душа — вона все одно хотіла свята!
Ніколи не забуду, як приїхав тими днями до дідуся і бабусі в село на Житомирщину (вперше — самостійно!), а зустрічати мене аж до воріт вибіг восьмирічний двоюрідний брат. Замість «Привіт!», малий залементував на піввулиці:
— Ти бачив, як наша Оксанка Баюл «золоту» медаль в Ліллегаммері взяла?!
Аби яскравіше згадати, що то були за часи і що значила для нас усіх та перемога, можна навести й такий факт — Укрпошта на честь звитяги Оксани Баюл випустила поштову марку номіналом… 50 тисяч купоно–карбованців!
Щоправда, марку такої казкової вартості тоді міг собі дозволити чи не кожен (адже насправді це вже були практично копійки) — а ось купити штани для багатьох була таки проблема. Ось і Оксані Баюл вийти на церемонію відкриття Олімпійських ігор в Ліллегаммері… завадила відсутність штанів! Точніше — теплих штанів, без яких юне дівча морозяної погоди мало всі шанси застудитися. Тож тренери вирішили не ризикувати здоров’ям підопічної.
За день до виконання довільної програми Баюл зазнала на тренуванні моторошного зіткнення з німкенею Танею Шевченко (таки «німкенею», а прізвище — від тата–українця) — тож на вирішальний виступ виходила із зашитою хірургами ногою та під дією знеболювальних уколів. Діюча чемпіонка світу (титул здобула 1993-го — у 15 років!) однозначно значилася серед претендентів на медаль. Але «золота» від неї не чекали… навіть організатори! Кажуть, у Норвегії протягом 45 хвилин (на які відклали нагородження) провели справжнісіньку «спецоперацію» — завданням якої було знайти синьо–жовтий прапор і запис Гімну України!
Оксані Баюл вийти на церемонію відкриття Олімпійських ігор в Ліллегаммері… завадила відсутність штанів! Точніше — теплих штанів, без яких юне дівча морозяної погоди мало всі шанси застудитися.
Щоправда, вже в статусі олімпійської чемпіонки всенародна улюблениця Баюл відразу почала демонструвати свій вкрай непростий характер. Приміром легендарному спортивному журналісту Юхимові Шарпанському (на початку січня відійшов у засвіти 77-річним), який годився «свіжоспеченій зірці» у дідусі, «Оксанка» крізь зуби процідила російською:
— УкрАинским журналистам интервью не даю…
Зрештою, Баюл в Україні й не затрималася — гайнула з тренерами «на заробітки» до США. Там від Оксани були у захваті. Адже вона справді «тягнула» на людину, яка «створила» себе сама. Майбутня олімпійська чемпіонка ще маленьким дівчам залишилася без тата (пішов із сім’ї), в 13 років втратила маму, яка померла від онкології, а невдовзі й бабусю… До того ж, у рідному Дніпрі (тоді ще, звісно, Дніпропетровську) чотирирічну Оксану… спочатку відмовилися взяти в секцію фігурного катання! Бо була маленька, товстенька, незграбна і кривонога — ну яка з неї могла вийти фігуристка! Проте в сім вона вже творила такі дива на ковзанці, що роти від здивування роззявляли й досвідчені тренери…
Америка, відкривши Баюл, сприйняла українку за свою. Сама ж Оксана… потроху почала відкривати для себе світ алкогольних напоїв. Невдовзі, без кількох «доз» «віскарика» протягом дня вона вже не уявляла свого життя. У 20 Оксана Баюл стає пацієнткою клініки, яка займається хворими на алкоголізм, де проводить майже чотири місяці…
Проте таки повертається до тверезого життя! Знову бере участь у шоу–програмах з фігурного катання, видає кілька книг про свою долю, шукає себе в комерційній діяльності…
Минуло майже десять років з часу тріумфу у Ліллегаммері, і Оксана Баюл таки згадала про Батьківщину. У середині 2000–х вона починає навідуватися в Україну. Зокрема, встигає розшукати батька і примиритися з ним (за кілька років його не стало).
До речі, фігуристка свого часу зізнавалася, що напередодні олімпійського «золота» традиційно одержала цілу купу листів від шанувальників. У готельному номері навмання вибрала один із них і розірвала. А там… забруднений «нехорошою субстанцією» листок паперу… Розгублена й перелякана 16–річна дівчина побігла з тим «добром» до своєї тренерки Галини Змієвської. На що досвідчена жінка дала доволі несподівану відповідь:
— Дурепо, ти чого ревеш?! Г**но — воно ж до золота!
