Blue Tit (Parus caeruleus) adult, perched on cotoneaster bush with berries in snow, Leicestershire, England, january
Тепер тут ходить вітер
Тут більше ніхто не залишає слідів на снігах. Звідси ніхто не вирушає в світи і не повертається назад
Тут не плачуть і не сміються.
Не закохуються і не розлучаються.
Не полощуть своїх гріхів у чистих джерелах каяття.
Не народжуються і не вмирають.
На колишні подвір’я, засіяні молитвами, прилітають ангели благословити пам’ять тих, що тут жили…
Не проводжають.
Не чекають…
Засипані глибокі криниці, в яких колись полоскалися зорі, а потім у тій благодатній воді купали немовлят.
Сади, які пахли медами і яблуками, стали сивими димами в морозяні вечори.
Душі мудрих господарів помандрували шляхами Вічності.
Відлетіли у вирій осиротілі хати.
Села не стало…
…Тепер тут дорогами ходить вітер — їх не багато залишилося, схожих на ранні зморшки замисленої землі.
Тут у задумі спиняється Час.
А на колишні подвір’я, засіяні молитвами, прилітають ангели благословити пам’ять тих, що тут жили…
Ольга ЧОРНА
