Ці фото, вочевидь, зберігалися у розшукових справах колишнього НКВД-КДБ.
«Коли побачив світлини повстанців, у мене від хвилювання затремтіли руки»
Оприлюднили колекцію фотокарток вояків УПА — 142 знімки
—Про збірку світлин вояків УПА з архіву колишнього КДБ у Луцьку я почув ще в середині 1990–х років, — розповідає луцький краєзнавець Сергій Годлевський. — Пізніше ця тема ще не раз порушувалася в розмовах зі знайомими, хоча спеціально я тих фотокарток не шукав. Вдруге натрапив на копії знімків у Братстві вояків ОУН–УПА Волинського краю. І раптом стало відомо, що є ті світлини. Я подумав, що це копії. Але коли почав переглядати фотокартки людей, які віддали свою свободу та життя за волю України, зрозумів, що це оригінали, і в мене затремтіли руки, хоча я доволі холоднокровна людина.
Збірку запропонували на продаж. Про яку саме суму йшлося, Сергій не сказав, але зазначив, що не мав таких грошей, тому звернувся до благодійників. Ними стали народний депутат України Ігор Гузь та луцький бізнесмен Андрій Разумовський.
Знімки наразі зберігаються в мене, проте я не є їхнім власником. Вони належать усій громаді. Волів би бачити їх у Музеї опору.
Відтак 142 світлини (дві з них у двох примірниках) було оприлюднено на презентації у Волинському краєзнавчому музеї. На частині з них — вже вбиті підпільники або навіть напіврозкладені тіла. «Фіксували смерть вояків УПА, бо за це хтось отримував звання або ордени», — пояснює Сергій.
— Фотокартки різного розміру та якості. Вони потребують реставрації і належного збереження, бо навіть під час презентації у Волинському краєзнавчому музеї світлини почали коробитися,— каже Сергій Годлевський.
Близько третини осіб на фото з цієї збірки відомі. На деяких є написи, які допоможуть ідентифікувати зазнятих людей. Є там фото й знаних історичних осіб: останнього командувача УПА Василя Кука, командира УПА–Північ Івана Литвинчука (Дубового), окружного провідника Ковельщини Василя Сементуха (Ярого).
— Знімки наразі зберігаються в мене, проте я не є їхнім власником. Вони належать усій громаді. Волів би бачити їх у Музеї опору, — каже Сергій. — Це міг би бути комунальний музей, у якому висвітлювалася б історія ОУН 1920–1930–х років, УПА, єврейського гетто в Луцьку, гітлерівського табору для радянських військовополонених, КПЗУ. Установа такого типу потребуватиме багато оригінальних експонатів, а не копій. Тому ця збірка фотокарток могла б придатися для цієї мети. Музей міг би розміститися у колишній Луцькій тюрмі.
Проте організація такого музею — справа далекого часу. Метою на близьку перспективу є видання альбому світлин вояків УПА.
