Нехай поговорять нарешті вже наші серця

Якби ти приїхав до мене на білім коні,

Я б легко торкнула фіранку в своєму вікні,

У присмерку б танула млосно різдвяна свіча.

А я прихилилася б мовчки до твого плеча…

 

Вуста зчарувала б нам ніч —

не промовлять й слівця.

Нехай поговорять нарешті вже наші серця

Про те, як нестерпно, як довго чекати весни,

Як кожної ночі твій смуток

приходить у сни…

 

I інеєм срібним дерева до ранку взялись,

I руки, немов у повільному танці, сплелись…

Було б це зимою, у глицево-срібному сні.

Якби ти приїхав до мене на білім коні…

Адріана ЗАБУЗЬКА, Горохівський район.