Окремі відвідувачі галереї годинами можуть вдивлятися у зображення, яке автор називав іконою.
«Малевич? Це той, що чорний квадрат намалював?»
Так уточнює більшість людей, почувши прізвище знаменитого художника. Не обходиться і без іронії: мовляв, кожному таке під силу. Та знаходяться і такі, які готові годинами споглядати квадрати Малевича… А хто зміг би у 1930-х роках намалювати селян, на обличчях яких серп і молот, хрест та труна? Малевич зміг, правда, щоб вижити, роботу свою з назвою «Де серп і молот, там смерть і голод» підписав іншою датою (набагато раніше)
Цього чоловіка світ знає завдяки його винаходу – незвичній течії у мистецтві – супрематизму, що означає безпредметність, абстрактний геометризм. Кажуть, що свою надзвичайну кольорову геометрію Малевич розпізнав не бозна де – а в Україні – в обрисах селянських хат й у символіці рушників та малюнків на грубах. І наші славетні «два кольори мої – два кольори» є і у нього: окрім чотирьох «Чорних квадратів» є «Червоний квадрат» (червоний чотирикутний на білому тлі), названий художником по–особливому – «Живописний реалізм селянки в двох вимірах». Сам Казимир Малевич (який, до слова, непогано вишивав) якось написав у листі до друга: «Село займалося мистецтвом (цього слова я тоді не знав). Словом, воно робило такі речі, які мені дуже подобалися. Я з великим хвилюванням дивився, як роблять селянки розписи, і допомагав їм мазати глиною підлогу хат і робити візерунки на печах». Удома мастити груби йому не дозволяли (дитинство і юність провів у селах і містечках Поділля, Харківщини та Чернігівщини)…
Існує лише дві картини, які знає весь світ, — це «Джоконда» да Вінчі та «Чорний квадрат» Малевича — зразок абстрактного мистецтва.
Майбутній художник народився саме о цій порі – 23 лютого 1878 року у Києві у багатодітній родині (Казимир був першим, згодом знайшлося ще чотири брати і стільки ж сестер, кілька дітей померли). Батько Малевича був поляком, а його мати — спольщена етнічна українка Галиновська. Із родоводу Малевичів, який знайшов мистецтвознавець Сергій Папета, стало відомо, що Малевичі XVII століття були волинськими(!) шляхтичами, а серед предків художника – католицькі, греко–католицькі та православні священики.
До слова, дискусія, якої ж національності цей всесвітньо відомий художник, ще не вичерпана (за славетних завжди борються!) Малевича часто називають то поляком, то російським радянським живописцем, то поляком, якого народила Україна, і рідше – українцем. Утім, сам він у листах називається саме українцем. Мистецтвознавець Дмитро Горбачов додає, що «Малевич в анкетах зазвичай підписувався українцем та ще й сестрі дорікав, що вважає себе полькою». До 17 років Казимир зовсім не знав російської мови. «Потім, коли художник став російськомовним (родина переїхала до Курська, потім Москва, інші міста), він, однак, продовжував «приперчувати» свої слова українськими висловами, приповідками», – розповідає експерт. Ось, наприклад, як писав Малевич другові: «У нас в Ленинграде зима. И на горизонте ни одного Поленова, ни дров. Повідають на Пулковській обсерваторії, що луна грітиме усю зиму. А щоб було тепло, треба полічити плішивих: не допускає морозу»… І пісень він співав українських.
Дорога Казимира до малювання як професії була непростою: батько Малевича, інженер на різних цукрових заводах, бачив сина аграрієм; кілька разів його не взяли у Московське училище живопису, тому почав з того, що вчився у мистецьких школах Києва та російських художників, підробляв кресленнями, вивчав різні мистецькі течії. Був працьовитим, наполегливим і вірив у свій талант. Отож, він багато малює, спілкується і врешті знаходить собі близьких по духу митців, з якими організовує авангардні виставки. Його ідея – відходити від зображення реального світу – стає популярною, особливо в Німеччині, куди повіз свої картини. (Через поїздку згодом його катували кілька місяців у сталінській в’язниці, перевіряючи, чи не німецький шпигун).
— 1915-й рік — «прем’єра» першого «Чорного квадрата». То була виставка – своєрідна заява футуристів про кінець традиційного мистецтва і перший крок у напрямку невідомості. Малевич (попри обурену побаченим петербурзьку публіку) тоді уже знав: він малюватиме і далі, зневажаючи зображення і підкреслюючи форму та колір. Через 7 років описав усе це у праці «Супрематизм. Світ як безпредметність або вічний спокій». Мовляв, відтворювати реальність може і фотографія, і кіно, тому художник мусить шукати нове – рух, мінливість…
Нині частина людей у світі сприймає Малевича як обдаровану людину, яка зуміла вирватися зі сталевих рамок мистецтва і задати свої; інша ж частина вважає його хитромудрим авантюристом, який використав вічну потребу людства у видовищах. Одночасно підкреслюють і таке: існує лише дві картини, які знає весь світ, –це «Джоконда» да Вінчі та «Чорний квадрат» Малевича – зразок абстрактного мистецтва. Сам же Казимир Малевич уже перед смертю (а помер від раку у 56 літ) передав директору Третьяковської галереї (Москва), що найцінніша картина там – саме його «Чорний квадрат».
Цікаві факти:
Деякі свої ранні роботи Малевич підписував: «Зміст картин авторові невідомий».
Ціна одного з «Чорних квадратів», якби він потрапив на аукціон, — 150 мільйонів доларів.
В Україні є кілька робіт Малевича, зокрема, автопортрет (у приватній колекції).
У 2008-му «Супрематична композиція» (1916) Малевича продана на аукціоні Sotheby’s за 60 мільйонів доларів. Це рекорд для слов’янського живопису.
2012 року у Києві вулицю, де був дім Малевичів, перейменували на вулицю Казимира Малевича.
2015-й рік ЮНЕСКО оголосила Роком Казимира Малевича.
