Любімо себе і любімо їх
Мене завжди приголомшують повідомлення у ЗМІ про насилля одних дітей над іншими. Одна з останніх новин: американський юнак стріляв в учнів своєї школи. Чому діти радикально агресивні? Як цього уникнути? Одна з базових порад психологів батькам — готуватися до народження маляти
Якось колега порадила мені фільм, у якому описувалася схожа ситуація: масове вбивство, скоєне старшокласником. А починався сюжет із розповіді, як сильно його мама, тоді ще вагітна, не хоче цієї дитини, як вона її уже не любить… і як згодом просить у неї пробачення…
«Загнані в кут, ми завжди атакуємо», — так оцінює агресію дітей молекулярний біолог, який вивчає генетику психологічних розладів, Джон Медіна. Саме у нього я знайшла дуже багато відповідей на оте «Чому діти ненавидять світ». Медіна має чимало доказів того, що постійний стрес немовлят (котрих не люблять, які живуть в атмосфері крику, відчувають загрозу життю) здатний перетворити їх на агресорів. Чимало досліджень засвідчують: діти з емоційно нестабільних сімей не вміють добре реагувати на нові стимули, відходити від стресу, тобто самостійно заспокоюватися. «До чотирирічного віку, — пише Медіна, — рівень гормонів стресу у таких дітей може бути вдвічі вищим за рівень у дітей з емоційно стабільних сімей». Якщо ворожнеча між мамою і татом постійна, то через роки, у школі, такі діти схильні частіше за однолітків проявляти антисоціальну поведінку та агресію. У них більше проблем зі здоров’ям, увагою, вони гірше навчаються і рідко закінчують вищу школу. І причина цього усього, за висновком експерта, — сімейні чвари. Чвари, яких можна уникнути, якщо батьки готуватимуться до батьківства, до того, щоб «не впадати у нерви» раз по раз.
Сам Медіна визнає: коли у нього народився перший син, він і гадки не мав, що ростити немовля так важко: ні нормального сну, ні спокійної усміхненої дружини. І ось промовиста цифра: більш як 80 % подружніх пар Америки відчувають значний спад у якості подружнього життя в так званий «перехідний» період батьківства. Я припускаю, що для українських сімей статистика ліпша: наша традиція жити великою родиною дарує можливість відпочити, відволіктися, поки маля глядітиме бабуся, дідусь чи хтось із молодшого покоління (я досі вдячна за неоціненну допомогу своїй двоюрідній сестрі, яку теж колись колисала). Але з власного досвіду і досвіду подруг–мам знаю, що чотири причини — «чотири грона гніву», які розхитують молоду сім’ю, визначені американським дослідником, — істинні. Мова про брак сну мами і тата, соціальну ізоляцію мами, нерівномірний розподіл обов’язків і депресію.
Дорослі часто сваряться при дітях, а миряться наодинці. Це неправильно. Діти мають бачити примирення, аби формувати уявлення і про налагодження взаємин.
Спершу про сон: навіть через рік після появи дитини батьківська увага потрібна половині немовлят, у той же час позбавлені відпочинку мами (тати) зазвичай втрачають до 91% (!!!) здатності регулювати свої сильні емоції порівняно з іншими: вони швидше і сильніше дратуються, «закипають». Друга причина (ух, скажу зі знанням справи, яка це правдива причина!) — соціальна ізольованість — це коли жінка є дружиною, мамою, господинею, але вона все одно самотня, їй дуже бракує «повітря» (немає часу на книги, новини і театр, у подруг і колег немає часу на неї…) Про третє «гроно гніву» — нерівномірний розподіл обов’язків між жінкою і чоловіком — дуже красномовно скаже фрагмент листа однієї мами: «Якщо мій чоловік іще раз скаже, що йому потрібно відпочити, «бо він цілий день працював», я пожбурю весь його одяг на подвір’я, поставлю його машину на нейтральну передачу і дивитимусь, як вона відкочується геть… Так, він працював цілий день, але — з навченими ходити на горщик та цілком самостійними людьми, які добре розмовляють!» (з появою дитини, свідчить статистика, частка домашніх обов’язків жінки зростає втричі порівняно з чоловіком — якщо тати братимуть до уваги явне нерівномірне навантаження, то зроблять гарну інвестицію у міцність свого шлюбу). І нарешті 4 «гроно подружнього гніву» — депресія: дуже часто молоді мами і тати вживають фразу «ніхто не казав мені, що буде так важко» і потрохи занурюються у той стан, звідки витягує тільки спеціаліст.
Як захистити себе, свою сім’ю, а отже, й дитину? Для початку — пам’ятати про ці об’єктивні «чотири грона гніву». Усвідомлюєш — отже, робиш перший крок до вирішення проблеми. Наступне — сприймати один одного зі співчуттям. Якщо жінка, відзначають сімейні психологи, відчуває, що чоловік її почув, шлюб міцнітиме. Тим більше, співчуття або емпатія не потребує розв’язання якоїсь проблеми — тільки розуміння! Незважаючи на те, що думає про сімейну проблему, приміром, чоловік, він все одно підходить до дружини і описує емоції, які бачить у неї, а тоді припускає (теж вголос), чому їй може бути неприємно, важко, сумно. Її направду «відпустить». До речі, цей же метод працює і з дітьми, і з дорослими.
Наостанок ще одна заувага: дорослі часто сваряться при дітях, а миряться наодинці. Це неправильно. Діти мають бачити примирення, аби формувати уявлення і про налагодження взаємин.
Ваших листів із пропозиціями та запитаннями чекаємо за електронною адресою [email protected].
