Ботанік від Бога назвав водоспад іменем дружини
Він пройшов пішки Кавказом 10 тисяч кілометрів, досліджував флору на всіх континентах, крім Австралії, відкрив 4 нові роди та 220 нових видів рослин, написав 82 наукові праці. На його честь названо два нові роди (Липскія і Липскіелла) та 54 нові види рослин
І все це про одну людину — нашого земляка з Рівненщини Володимира Липського. Він народився 11 березня 1863 року в селі Самостріли нині Корецького району в родині священика. Ще студентом досліджував флору Київщини і Поділля. Після закінчення навчання працював у Київському університеті Святого Володимира, вивчав флору Бессарабії, де виявив 1200 видів рослин, що входять до складу 85 родин. У праці «Замітка про флору Криму» він уперше показав, що півострів не варто вважати відмежованою ботанічною областю, як це було доти.
У 1890-му Володимир Липський став членом Російського географічного товариства. У 1889–1895 роках учений досліджував Кавказ. Пізніше згадував, що за час експедицій пройшов горами близько 10 тисяч кілометрів. Результат — основоположна праця «Флора Кавказу» (містить перелік 4430 рослин та точні дані про їхнє поширення). Ботаніки, які вивчають той регіон, досі вважають її настільною книгою.
Затим експедиції змінюють одна одну, як у калейдоскопі: Паміро–Алтай, Сибір, Маньчжурія, Тянь–Шань, Джунгарський Алатау, Копетдаг, Ферганська та Зеравшанська долини. Взагалі, Середню Азію вчений вважав одним з найцікавіших регіонів на Землі, природі якого присвятив 35 наукових праць. Під час вивчення Гіссарського хребта у Таджикистані Липський назвав іменем дружини Юлі відкритий ним водоспад. За дослідження природи цього хребта Російське географічне товариство у 1897 році присудило йому премію Пржевальського, якою вчений дуже пишався. Результатом стали наукові праці — «Матеріали для флори Середньої Азії», «Флора Середньої Азії, тобто Російського Туркестану та ханств Бухари та Хіви» (три томи), «Гірська Бухара» (три томи). Описи його мандрів можна читати як захопливу пригодницьку книжку.
Володимира Липського росіяни вважають своїм.
У 1893–му Липського запросили на роботу в Санкт-Петербурзький імператорський ботанічний сад, де він працював протягом 23 років завідувачем відділу живих рослин. Володимир Іполитович не лише подорожував невідомими науці краями, але й вивчав ботанічні сади за кордоном. Перелік країн, де українець бував з цією метою, теж вражає: Німеччина, Австрія, Англія, Бельгія, Угорщина, Італія, Туніс, Алжир, Франція, Іспанія, Португалія, США, Індія, Бразилія, Аргентина, Уругвай, Японія, Корея. Недарма його вважали найкращим знавцем ботанічних садів у царській Росії та СРСР.
Під час визвольних змагань Липський повернувся до Києва і взяв активну участь в організації Української академії наук (УАН). Його обирають дійсним членом академії, у 1920 році — членом правління УАН, у 1921–му — віце–президентом, у 1922 році — президентом ВУАН. Володимира Іполитовича називали найскромнішим президентом академії наук: він сам різав та колов дрова, вирощував овочі на городі, готував їжу, цілу зиму ходив у старому пальті, а власну дачу подарував Одеському ботанічному саду.
Під час експедицій на Волинь Липський вивчав радіоактивні джерела біля Новограда–Волинського, де пізніше побудували лікувальні заклади. На околицях Житомира знайшов нову для України суницю індійську. Головним своїм завданням вважав розробку плану ботанічного саду, який хотіли розбити на площі 1000 гектарів, і за задумом це мав бути найкращий ботанічний сад у світі. Але втілювати ідеї в життя почали значно пізніше — лише у 1935 році.
На той час учений, котрий не примирився з кон’юнктурщиною в радянській науці, вже переїхав в Одесу, де став директором ботанічного саду. Особливу увагу тоді приділяли практичному використанню результатів досліджень у господарстві, зокрема вивчали різні технічні рослини. 1930–го Липський організував експедицію для дослідження запасів водорості філофори. З неї почали добувати кристалічний йод, і вже наступного року було збудовано перший в Україні завод, що виготовляв йод. У 1933–му директор подав у відставку і став простим науковим співробітником. Помер Липський 24 лютого 1937 року в Одесі. У 1950–х роках могила була зруйнована.
До речі, росіяни його вважають своїм. І щоб закріпити це твердження перевидали репринтом чимало книжок Володимира Липського. Українською мовою праці ученого, якими варто гордитися, останнім часом не виходили.
Рослини, названі іменем ученого: астрагал новий Липського, белевалія Липського, глід Липського, бук східний Липського, дев’ятисил Липського, муреція пахуча Липського, ковила Липського, котяча м’ята Липського, молочай Липського, мордовник Липського, полин Липського, тюльпан Липського, чебрець Липського, клен Липського.
