«Кроленят годувала дитячим харчуванням»
Ірина Трохановська вирощує особливі породи вуханів: німецькі строкачі та французькі барани
Жінка захопилася кроликами, коли стало сутужно вести власний бізнес. Взялася розводити дві породи: німецьких строкачів та французьких баранів. Чомусь вони припали їй до душі.
...Навколо будинку Трохановських у Турійську чимало добре змайстрованих кліток. Кожна з них пронумерована. Господиня каже: це для того, щоб можна було вести записи, адже тваринок чимало, тож годі утримати в голові, коли яка народилася, була вакцинована тощо. Пані Ірина відчиняє клітку і бере вуханя на руки.
Кожна кролиця має свій характер. Лапочка і Аврора — дві рідні сестри. Але Лапочка — добра, а Аврора — сердита.
— Це Боришко — мій улюбленець, — притуляє його до щоки. — Важить уже 6 кілограмів. А в сусідній клітці — Тайсон. Бідака, приїхав автобусом у багажнику аж зі Львова.
Усі кролі Ірини мають клички, окрім тих, яких вибраковують. Вуханів породи французькі барани на м’ясо не б’ють. Кажуть, на таку тваринку рука не піднімається.
Іноді господиня схрещує породистих кролів між собою або із звичайними (так званими простими) вуханями. Тоді потомство виходить здоровим і життєздатним.
— То дітки моєї Козульки, — Ірина показує маточник однієї клітки. — Чоловікові не дозволяю сюди лізти. А мене вони знають. Щойно народилися — я руку в гніздо і перевіряю, чи немає здохлих. Треба все оглянути, бо можуть бути мухи, черв’яки, хробаки. А це — Проня, вона третій раз окролилася, хоча в інтернеті пишуть, що «барани» можуть лише двічі народити. Зараз буде зі мною сваритися. Кожна кролиця має свій характер. Лапочка і Аврора — дві рідні сестри. Але Лапочка — добра, а Аврора — сердита.
Жінка обережно притримує вуха, аби не притиснути дверцятами (у французьких баранів вони великі і звисають вниз). Годує своїх улюбленців сіном та зерновою сумішшю (70 відсотків ячменю і 30 — пшениці). Моркву тре на тертці і змішує з осипкою («вони у мене балувані»). Так морквина не замерзає на морозі. Адже кролям не можна згодовувати мерзлі овочі, бо у них можуть здуватися животи.
Раз на півроку усім тваринам робить протигеморагічне щеплення, раз на рік — від міксоматози.
— Даю напій від коксидіозу, але не скажу який — секрет, — сміється Ірина і пояснює: — Не хочу розповідати на загал, бо цей метод не дає 100 відсотків гарантії.
«Хлопців» господиня відділяє у 3—4 місяці. Самичок до 4 місяців тримає разом, а потім розсаджує. На її думку, так вони краще набирають вагу і легше слідкувати за здоров’ям тварин.
— Найкращий виводок — коли кроленят мало, скажімо 5—6. Тоді вони великі і здорові. От покажу вам діток Плямки, — Ірина дістає з клітки чорну кролицю з невеликою плямкою на носі. — У неї народилося троє. Їм і по місяцю ще не виповнилося, але вже мають майже кілограм ваги.
Наостанок зізналася, що кілька разів їй довелося вигодовувати кроленят дитячим харчуванням і навіть давати ліки, якими немовлят рятують від здуття животика. Потроху клала в гніздо сухий хлібчик — і малі вижили.
Зізнаюся, мені доводилося часто спілкуватися з кролівниками, але такої прив’язаності до своїх вихованців я ще не бачив. Ірина ласкаво називала кожного по кличці, брала на руки, милувалася. І то була не гра на публіку перед фотокамерою, а справжні емоції.