«Прошу оживити мене через 100 років»

…тим, як Понад 350 людей обрали замороження до «кращих часів»

14–річна невиліковно хвора дівчинка з Великобританії вирішила, що помирати їй ще рано, і звернулася до суду, щоб попросити дозволу на кріоконсервацію. Дитину в цьому підтримала мама, а от батько виступив категорично проти. «Я хочу жити довше, і я думаю, що в майбутньому можуть бути знайдені ліки від раку і тоді мене розбудять. Кріогенне заморожування дасть мені шанс на одужання, нехай навіть через сотні років», — ​написала юнка у своєму листі до суддів. Феміда стала на бік жіноцтва — ​право обрати подальшу долю дівчинки надали матері. Після закінчення процесу її доправили до США, де... заморозили.

Виявляється, цей напрямок сучасної науки набирає популярності. У Мічиганському інституті кріозаморозки заявили, що вчені зможуть реанімувати одного зі своїх «пацієнтів» уже через десять років. Президент цього дослідницького закладу Денніс Ковальський, який керує процесом людського «збереження», нещодавно повідомив про намір помістити у чан із рідким азотом дружину і трьох синів після їхньої смерті. За процес, котрий дасть його сім’ї «другий шанс на життя», чоловік заплатив 140 тисяч доларів.

І він такий не один. Уже понад  350 осіб у світі (серед них навіть кілька українців) піддали своє тіло кріоконсервації. Лише в Мічиганському інституті реєстр охочих бути замороженими, коли закінчиться їхній земний шлях, становить 2 тисячі осіб. А окрім двох центрів у США, такі послуги ще надають у Росії та Португалії. Усі, хто прагне жити вічно, сподіваються: заморожені тіла будуть відроджені, як тільки медицина навчиться лікувати те, що їх убило.

Може, і справді науковці кинули виклик самій смерті. А може, якісь шахраї і шарлатани придумали гарну казку, спекулюючи на споконвічному прагненні людей до безсмерття. Бо ж витратитися пацієнтам, які на 65% складаються з води, доведеться чимало: кількадесят тисяч доларів. І це лише за запевнення, що фахівці встигнуть замінити кров на антифриз, аби не допустити утворення в організмі шкідливих кристалів льоду. Американці заради майбутнього повернення все нажите передають організації, що здійснює їхнє кріогенне заморожування і подальше утримання. Або ж на всі заощадження оформляють банківські депозити, відсотки з яких отримують наукові установи, в обов’язки котрих входить «піклуватися» про крижані тіла своїх піддослідних інвесторів. Та, як запевняють представники таких центрів, своїх заморожених родичів практично ніколи не відвідують позбавлені спадку діти і внуки.

Кріобіологи з Національного інституту полярних досліджень у Токіо стверджують, що повернули до життя дві мікроскопічні тихоходки. Вони три десятиліття перебували в замороженому стані, а після «оживлення» одна з них протягнула 20 днів, а друга — ​вже за три тижні відклала яйця і привела життєздатне потомство.

Навіть якщо вірити японським ученим, що використання наднизьких температур для збереження живих тканин і органів людини можливе, існує християнський аспект кріогенного заморожування. «Так Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне», навчає Біблія. Та чи здатна людина в прагненні до безсмертя обхитрити свого Творця?

…де шукатимуть заробітку українці через десять літ?

Лише за минулі два роки понад мільйон наших земляків виїхало на роботу в Польщу, Росію, США, Чехію, Італію, Білорусь… Це призвело до того, що кожен 10–й працездатний українець трудиться за кордоном. Тим часом економісти жахаються: трудова міграція може стати серйозним ризиком як для економічного зростання, так і для стабільності цін у найближчі роки. Притому, якщо раніше ті самі поляки хотіли перетягнути до себе людей з вищою освітою, то вже нині беруть усіх, хто тільки має здоров’я працювати. Натомість у сюжеті одного з телеканалів запевняли: у нашій країні теж величезний брак робочих рук, і то в буквальному значенні — ​швачок, електромонтерів, водіїв, слюсарів, малярів, зварювальників… Щоправда, офіційна статистика свідчить, що ​у центрах зайнятості зареєстровано майже два мільйони безробітних. Водночас великі підприємства відчувають катастрофічну нестачу працівників. По всьому Луцьку розставлені білборди із пропозицією робітничих професій від найбільших місцевих промислових заводів. Але ж усі хочуть сидіти в теплих і чистих офісах, а не бути у виробничих цехах. А ще краще — ​нічого не робити і багато отримувати. Тільки от бюджети наповнюються завдяки діяльності саме тих підприємств, що створюють власну продукцію. А від цього залежить усе, чим держава забезпечує людей:  ​інфраструктура, пільги, фінансування освіти і медицини.

Може, і справді науковці кинули виклик самій смерті. А може, якісь шахраї і шарлатани придумали гарну казку, спекулюючи на споконвічному прагненні людей до безсмерття. 

Нині за кордоном працюють близько 7 мільйонів українців, яких нізащо не беруся засуджувати. От тільки що вони робитимуть, коли невдовзі виробництво стане автоматизованим? Прогнозують, що вже у 2030 році машини замінять 800 мільйонів працівників, а це чи не половина трудових місць у світі. І це логічно в умовах браку кадрів у розвинутих країнах. Така інформація навіть психологічно пригнічує, адже «праця зробила з мавпи людину». Невже бездушні роботи знищать нашу самооцінку і значимість? Або ще гірше — ​призведуть до поширення бідності, масова незайнятість породить високий рівень криміналу?..

Залишається сподіватися на те, що в Україну технології прийдуть із деяким запізненням. А наввипередки з ними повертатимуться додому трудові мігранти — ​з досвідом, ідеями, інвестиційними коштами і таким самим бажанням працювати, тільки вже на благо Батьківщини.

…і Тарас Шевченко не гірший за Стівена Кінга

Підрахували, що минулоріч кінострічки українського виробництва подивилося понад мільйон наших земляків. І якщо у 2010–му вітчизняного кіно взагалі не існувало, то після Революції гідності знято майже сотню фільмів різноманітних жанрів, серед них є й такі, що повністю себе окупили тільки в українському прокаті.

Минулоріч частину своєї роботи — ​мультсеріал «Кобзар 2015» з 12 стрічок на основі поезії Тараса Шевченка — ​презентували й аніматори. Автори вирішили відійти від іпостасі «кріпак у шароварах» і представити творчість великого Кобзаря у стилі короля трилерів Стівена Кінга. Так на основі містичної баллади «За байраком байрак» народилася перша серія мультфільму у жанрі зомбі–хоррор (жахи). Робота тривала понад рік. 400 малюнків у складному стилі українського бароко виконано пензлем художника Олексія Чебикіна. Аби анімувати всі сцени, кожну фігуру різали на частини — ​від 20 до 140. В результаті титанічної праці з’явився мультфільм тривалістю 6,5 хвилини. І ось на екрані крокують чорні душі зомбі–козаків зі світу мертвих, щоб сучасники розуміли історичні помилки і їхні наслідки. Таку долю зрадників, яких навіть рідна земля не приймає, бачить Тарас Шевченко, бо ж довели Батьківщину до Руїни — ​столітнього періоду загального занепаду, втрати державності та кровопролитних воєн.

А скільки нині тих зрадників–запроданців розвелося! І не тільки у владі чи у кримінальному світі. Бо націю вбиває не танк і не автомат, а лінь і корупція, терпимість до ворога та байдужість до біди сусіда. Багато читають Кобзаря, от тільки чи усвідомлюють, який слід залишать в історії? Чи не доведеться знову сто років долати Руїну, залишену вже нами, поки прийде новий Іван Мазепа? А може, мистецтво хоррору і є для того, щоб налякати, вселити почуття жаху і тривоги? Бо страх стимулює до протидії злу.

Щоправда, наразі показали короткометражку лише на одному з телеканалів. Тож побачити сучасну версію переживань легендарного поета в тюрмі, де і був написаний сюжет для майбутнього мультфільму в циклі віршів «У казематах», поки вдалося не багатьом. А все ж можемо собі уявити: «За байраком байрак, а там степ та могила. Із могили козак встає сивий, похилий. Встає сам уночі, іде в степ, а йдучи співа, сумно співає…»