Людей роздягали у вівтарі і вбивали біля церкви
1–3 березня 1945 року сталася різанина в Павлокомі. Нерозформований відділ Армії Крайової під керівництвом поручника Юзефа Бісса винищив це українське село
Убивство у Павлокомі стало символом трагічної долі українців на Закерзонні. У цьому селі перед війною проживали 1370 осіб, у тому числі 1190 українців, 170 поляків і 10 євреїв. Стосунки між двома сусідніми народами не були безхмарними і не в останню чергу через політику нехтування інтересів українців.
Убивали всіх, кого зустрічали: старого й малого.
Приводом до різні стали наступні події. До січня 1945 року в Павлокомі перебував радянський військовий підрозділ, після нього в село прийшов збройний відділ із близько 60 осіб. Вони заарештували і забрали з собою сімох поляків та одну пропольськи налаштовану українку. Польський історик Здіслав Конечний переконаний, що то були люди з УПА. Натомість українець Євген Місило доводить, що це діяв підрозділ НКВС. Відтак Громадянська міліція Польщі заарештувала 11 українців, аби добути від них інформацію про зниклих поляків. Українці теж не повернулися.
Тим часом антиукраїнські настрої розпалювалися. На нараді у сусідньому містечку Динові представники місцевого підпілля, Армії Крайової (АК), поляки із довколишніх сіл та поляки-жителі Павлокоми узгодили час та хід акції проти українців. Почалися напади на село, під час яких вони насамперед хотіли з’ясувати, наскільки мешканці Павлокоми здатні боронитися. 1 березня нападники атакували куток Загору. Тоді загинуло кільканадцять людей, і поляки вже точно дізналися, що в селі немає підрозділів УПА.
Удосвіта 3 березня нерозформований відділ АК під командуванням Вацлава Бісса рушив на Павлокому. Село повністю оточили і почали просуватися вперед. Убивали всіх, кого зустрічали: старого й малого. Кого надибали в схованці, повели до церкви. Там усіх (за винятком дітей до семи років) розстріляли. Деяких чоловіків катували. Настоятеля церкви Володимира Лемця обмотали колючим дротом і волочили навколо храму, а потім забили ланцюгами. Частина людей заховалася в церкві, сподіваючись, що це зупинить поляків. Але вони виламали двері і почали «сортувати» нещасних: кому жити, кому ні.
«Тоді по кільканадцять чоловік забирали в захристію. Там їх роздягали, роззували, що було краще — забирали собі, причому дуже сварилися між собою. Напівроздягнених вертали до церкви, ставили по четверо, коли набирали групу від дверей до іконостасу, відправляли через царські ворота, через захристію надвір», — згадувала колишня жителька Павлокоми М. Троян.
Усього тими днями було безневинно убито 366 українців, серед них 157 жінок та 59 дітей віком до 14 років.
Тарас СТЕПАНЮК
