Олег Скрипка та Юрій Поліщук у Луцьку співали заради храму, де воскресатиме віра, розстріляна війною

Уже сотні людей долучилися до вшанування героїв Небесного легіону

 У тій кривавій битві полягли 18 бійців і три десятки отримали поранення. Саме після неї прийшло усвідомлення реальної війни, що почалася на Донбасі. Тому побудувати храм у пам’ять про полеглих бійців є справою честі, бо там, де проливалася кров, відтепер до небес підноситиметься молитва. Нині вже зведена з дерева будівля культової споруди, гуманітарний центр, де мешкатиме настоятель, залиті фундаменти під малі архітектурні форми. І найважливіше те, що сотні людей із небайдужими серцями долучилися до цієї справи.

Музика — ​це терапія для зболеної душі, тому режисер концерту Віталій Іваницький висловив подяку лідеру гурту «ВВ» Олегу Скрипці, відзначивши активну волонтерську діяльність співака, який дає концерти на Сході, допомагає пораненим солдатам та родинам загиблих Героїв.

У цій концертній залі ми пройшли шлях розвитку від етнофестивалю Олега Скрипки «Країна мрій» до «Країни дій»: вдалося зібрати понад 300 тисяч гривень від продажу квитків на будівництво духовної обителі. Ми вдячні за кожну копійку, пожертвувану на храм.

— Цей благодійний вечір проходить і в пам’ять про луцького міського голову Миколу Романюка, який рік тому, на жаль, пішов із життя. Він був ініціатором будівництва церкви у місті-побратимі Волновасі, де загинули наші волинські бійці, — ​наголосив Віталій Миколайович.

Пісня-реквієм «Пливе кача по Тисині» оголила і без того болючі шрами. Я дивилася, як сльози спопеляли серце сестрі Василя Мойсея, як гідно трималися рідні загиблих героїв, стискаючи свої емоції в кулак, аби відчайдушним криком не вирвалися на волю. І думала про те, що кожна свіча, яка горітиме у цьому храмі, зігріватиме душі тих, хто відлетів ангелом до Небесного легіону.

— Дякую всім, хто долучається до цієї благородної справи будівництва духовної обителі, адже це не просто черговий храм, ​а храм пам’яті та вдячності за тих, хто загинув. Пам’ятати про цих людей — ​наш священний обов’язок, — ​сказав Митрополит Луцький та Волинський УПЦ КП Михаїл.

Лідер гурту «Чорні черешні» Юрій Поліщук зауважив, що вже не перше покоління українців стикається з вибором — ​загинути або здобути волю, розпочавши свій виступ «Баладою про білого і чорного янгола». По-особливому прозвучали у його виконанні рядки, написані Віталієм Іваницьким: «Ми з різних причин покидали Вкраїну». Слухаючи їх, кожен зробив для себе повчальні висновки.

Живе спілкування і драйвова музика як терапія

Глядачі дуже тепло відгукувалися на кожну композицію Олега Скрипки, який зауважив, що саме музика єднає і згуртовує людей.

— Раніше акустичні концерти я грав переважно у Франції, де популярний формат кабаре, задушевної розмови. Тож будемо з вами спілкуватися в режимі творчого вечора, — ​так розпочав зустріч із волинянами рок-музикант. — ​Я відчув себе патріотом, українцем саме там. Коли ти далеко від Батьківщини, переосмислюєш багато чого. Пісня «Відрада» написана у Франції — ​вона дуже песимістична, але, проходячи через зневіру, ти знаходиш сенс свого життя. Багато людей, обпалені вогнем війни, переживають подібне. Подолавши це почуття, вони стають дуже сильними. Велике щастя спілкуватися з такими людьми.

Олег Скрипка багато розмовляв зі своїми шанувальниками, відповідаючи на запитання, написані на аркушах паперу. Зокрема, він розповів про те, що після закінчення Київського політеху був молодим науковцем і працював на військовому підприємстві у Києві, де став розробником першого радянського пристрою GPS-навігації. З усмішкою згадуючи ті роки, співак відзначив, що за допомогою радянських деталей скопіював прилад, який розробили американці. Згодом відправив прототип у виробництво. Він мусив чекати рік, доки виготовили його виробничий зразок — ​за цей час музикант встиг написати до 80% своїх пісень.

— Протягом року у Луцьку я виступаю вже вп’яте, та й у житті мене супроводжують багато волинян: Олесь Санін, Сашко Положинський, родина Жулинських. До війни у нас був більше східний напрямок: Луганськ, Донецьк, Харків. Зараз же ми відкрили для себе Західну Україну, — ​поділився враженнями про наш край митець.

«Весна прийде і для наших бійців на фронті»

Упродовж концерту Олег Скрипка продемонстрував ще й відмінне почуття гумору та свою патріотичну позицію. На запитання глядачів про те, яку пісню варто виконати Путіну, Олег Скрипка зізнався, що не став би співати для нього взагалі.

— Такі мерзотники є сатанинськими істотами, що живляться езотеричною енергією. Чим менше згадуватимемо їхнє ім’я, тим краще. Співати потрібно для наших бійців на фронті, українців за кордоном, розбудовувати Україну. І в цьому наша сила. Коли моєму татові виповнилося 60 років, я вирішив зіграти концерт у місцевому клубі. Виконав на баяні «Горіла сосна, палала» і не розумів, чому люди сиділи і слухали з кислим виразом обличчя. Раптом включається репертуар у стилі «миллион алых роз» і всі враз підскакують, оживають. І я усвідомлюю: ось що їм потрібно! І це Черкащина, де всі україномовні. Це культурна прірва, — ​говорить Олег Скрипка.

Координатор ініціативної групи з будівництва церкви, екс-очільник Служби безпеки України у Волинській області Володимир Мельникович зазначив: щоб зрозуміти і відчути все, потрібно побувати на місці загибелі бійців разом із їхніми рідними.

— Будівництво цього храму є одним із кроків єднання нашої держави. У цій концертній залі ми пройшли шлях розвитку від етнофестивалю Олега Скрипки «Країна мрій» до «Країни дій»: вдалося зібрати понад 300 тисяч гривень від продажу квитків на будівництво духовної обителі. Ми вдячні за кожну копійку, пожертвувану на храм, — наголосив Володимир Антонович.

— Ми багато чого можемо, багато мріємо, маємо чимало енергії, але живемо в краї неможливості: постійно не вистачає коштів, ресурсів, довіри, щастя, позитиву. Коли хтось робить щось таке, що нас вражає, ми це сприймаємо як подвиг, тому що людина це зробила в країні неможливого, — ​сказав Олег Скрипка, завершуючи благодійний виступ піснею «Весна прийде».

Підспівуючи йому в такт, на думку спали слова Ліни Костенко: «Лежать сніги. Я виглядаю весну. Вона десь там, де змерзли солов’ї. Вона іде… І я тоді воскресну. Я жду її…» Бо саме навесні у новозбудованому храмі на донецькій землі, де полягли волинські бійці, воскресатиме віра, розстріляна війною, обпалена вогнем безнадії, та молитвою підніматиметься до небес…