Сусідка-Білорусь — ​це друг чи ворог України?

 Володимир МЕЛЬНИКОВИЧ,
екс-начальник управління Служби безпеки України у Волинській області (м. Луцьк):
— Білоруський народ вважаю дружнім, але на їхню державу дивлюся крізь призму Росії. По суті, це вже є і відповідь на запитання, чи хотів би, щоб білоруські миротворці були на Донбасі: вони там не бажані, адже йдеться про представників державної структури. Тяжко судити про методи правління Олександра Лукашенка — ​ми як сусіди можемо збоку оцінювати лише їхні результати. І в гуманітарній сфері (насамперед маю на увазі свободу слова) ці методи, можливо, викликають певне несприйняття. Але якщо оцінювати економічний розвиток Білорусі, то висновок, звичайно, позитивний. Не думаю, що сьогоднішній хаос у державному управлінні України може рівнятися на Білорусь.

 Микола ГЕЙНИК,
начальник хірургічного відділення Рівненського військового госпіталю, офіцер, який пройшов 3 війни 
і 4 місяці був у полоні (м. Рівне):
— Наведу приклад зі свого особистого життя. Моя колишня теща — ​корінна білоруска з Могильова. І коли я, лікар, поїхав на Схід України в зону бойових дій, щоб надавати допомогу пораненим, коли потрапив у полон, то реакція була така: «Не треба було воювати з нашими російськими братами». Звичайно, скрізь є люди з різними поглядами, але мені здається, що сябри більше тяжіють до Росії, аніж до України. І думаю, якщо приймуть рішення ввести до складу миротворчих сил на Донбасі білорусів, то під їхнім прапором насправді будуть переодягнені росіяни. Зрештою, у зовнішній політиці, у стосунках між державами не буває дружби, кожен президент повинен відстоювати інтереси свого народу. В Білорусі менше демократії, але Олександр Лукашенко зберіг від розвалу економіку, розвиває медицину, дбає про спорт. А наші керівники, на жаль, турбуються тільки про своє збагачення і ведуть таку політику, що з Україною перестають рахуватися інші держави.

Тарас ЧОРНОВІЛ,
депутат Верховної Ради 
V, VI, VII cкликань (м. Київ):
— Білорусь нам друг, але на сьогодні я не бачу її повноправним учасником міжнародних відносин. Вона втратила реальну правосуб’єктність з того часу, коли правоохоронні органи, силові структури, армія фактично опинилися під контролем РФ. Лукашенко тепер вже й до Європи не збирається після спільних навчань із путінською армією. Тоді йому дали доброго «наганяя» й показали, хто справжній господар. У Білорусі ситуація зараз дуже неприваблива — ​після тривалої стабільності почалися проблеми. Однак дезорганізована опозиція, значна частина якої керується з Росії, отримати владу явно не зможе. А щодо Лукашенка, то будь-який диктатор рано чи пізно принесе біду своєму народу — ​Муаммара Каддафі також колись вважали гарним господарем.

Думаю, якщо приймуть рішення ввести до складу миротворчих сил на Донбасі білорусів, то під їхнім прапором насправді будуть переодягнені росіяни.

 Ігор ГУЗЬ,
народний депутат України 
(м. Луцьк):
— Останнім часом Лукашенко працює в орбіті Путіна. Про це свідчать різні факти: і затримання українців, і спільні військові навчання Росії та Білорусі. Тож маємо більше ворожих аспектів, ніж дружніх. Я категорично проти їхніх миротворців на Донбасі. Білорусь у геополітичному визначенні не є самостійною, а залежною від Росії, тому вона не може бути нейтральною. Залучення її до миротворчої участі буде помилкою для України.

 Галина САЛІВОНЧИК,
директор школи 
I–II ст. (с. Щитинська Воля Ратнівського району):
— Про білорусів щось погане говорити важко. Коли біля кордону їхні й наші села зовсім поряд, то людей не сприймаєш як ворогів. До того ж, багато односельчан повиїжджали в сусідню країну й зараз навідуються в гості. А те, що Лукашенко справді близький до Росії, то не завжди народ відповідає за своїх керівників. Я була в Білорусі давно й тоді дуже відчувалися старі «совєтські» порядки. Коли в нас відбулася Революція гідності, дехто навіть боявся їхати до України — ​їх страшили «бандерівцями». А тепер чую зовсім іншу мову — ​білоруси нарікають на важке життя та в чомусь солідарні з нами. Думаю, що з часом зміни відбуватимуться й там — ​недарма Лукашенко так активно намагається брати участь у переговорах та різних міжнародних зустрічах.

 Володимир ФЕСЕНКО,
політолог, директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента» (м. Київ):
— Ні для кого не секрет, що Олександр Лукашенко встановив авторитарний режим. Але це не означає, що маємо розглядати Білорусь як ворога. Нам треба зменшувати кількість недругів навколо себе, а не збільшувати. В першу чергу — ​це наш сусід, який у ситуації війни на Донбасі до України тримає нейтральну позицію, пропри те, що є союзником Росії. Думаю, більшість білорусів не мають ворожості до українців, як і ми до них. Як свідчать опитування, наші громадяни з-поміж сусідніх країн позитивно ставляться до Білорусі, а Олександр Лукашенко в нас найбільш популярний іноземний лідер. Отака неоднозначна ситуація. Президент цієї країни виступає в ролі посередника, намагається знайти баланс у стосунках і з Петром Порошенком, і з Володимиром Путіним. Участь Мінська у миротворчій місії ООН поки офіційно не обговорюється. Якщо Росія буде категорично проти використання сил держав НАТО в цій місії, тоді ми будемо категорично проти участі країн ОДКБ (Організація договору про колективну безпеку. — ​Ред.) — ​військового союзу, очолюваного Москвою. У такому разі Білорусь не зможе бути задіяною.

 Віктор САПОЖНІКОВ,
нововолинський міський голова 
(м. Нововолинськ):
— Білорусь — ​це в першу чергу люди. Звідти моя дружина, тому часто буваю в сусідній країні і впевнений, що це братський слов’янський народ. Зараз багато говориться про введення миротворчих військ на Донбас. Чи потрібні саме білоруські миротворці — ​сказати складно. Це питання повинні вирішувати фахівці. Щодо президента Лукашенка — ​він лідер і водночас диктатор. Хоча йому треба віддати належне: зумів не лише втримати економічну ситуацію, а й покращити її. На Міжнародному форумі в Мінську, в якому я брав участь, оприлюднили такі цифри: Україна зменшила енерговитрати на одиницю продукції в 1,6 рази, а Білорусь — ​у 3,6. Не на нашу користь буде й порівняння доріг із білоруськими та інші моменти. Але варто визнати, що державна система, «зав’язана» на одній людині, не має перспективи. Потрібно будувати демократичну країну.

Ірина ВАХОВИЧ,
депутат Волинської обласної ради, голова бюджетної комісії 
(м. Луцьк):
— Думка про певний народ, територію формується з двох важливих джерел: повідомлень ЗМІ та власних спостережень, спілкування. Тому, на моє особисте переконання, білоруси є нашими друзями, мають схожий менталітет, погляди і бажання. Разом із тим, наша дружба не достатньо відкрита, швидше «на всяк випадок», прихована. Методи правління Лукашенка підтримую з позиції порядку у багатьох сферах, зокрема в медицині, сільському господарстві, де Білорусь значно прогресувала. Однак не схвалюю відвертої відсутності демократії.

 Ірина ФАРІОН,
народний депутат України VII скликання (м. Львів):
— Білорусь і Росія вже давно злилися, як двоє нещасних країн. Тому введення на Донбас білоруських солдатів — ​ще одна сила проти українців, яка прикрита нібито присутністю якихось миротворчих військ. Лукашенко не може змиритися з тим, що Путін у принципі вже зазнав поразки на Донбасі. І їм треба знайти якусь форму для того, щоби ця потвора зберігала своє, так би мовити, обличчя. Це насправді грозить нам лише великими неприємностями. Білорусь уже стала для нас ворогом. Як можна розраховувати на підтримку країни, що знищує власну мову? Я не можу позитивно ставитися до президента та уряду держави, де білоруська практично перебуває на грані вимирання. Країна, яка зраджує мову предків, не заслуговує на повагу. Це самовбивці. Як узагалі з такими людьми можна мати якесь порозуміння, крім остраху та будування стіни?!

 Тетяна МУЗИКА,
завідувач публічно–шкільної бібліотеки (с. Велике Вербче Сарненського району Рівненської області):
— Білорусь — ​дружня країна, наші близькі сусіди. Олександр Лукашенко керує там твердою рукою, тримає все під жорстким контролем. Може, навіть занадто жорстким, адже в країні немає свободи слова, зате є порядок. Щодо білоруських миротворців, то мені хотілося б, аби швидше закінчилася війна. І допомогти нам у цьому можуть в першу чергу сусіди.

 Ростислав КУШНІРУК,
заслужений працівник культури України, засновник аматорської хорової капели «Посвіт» 
(с. Княгининок Луцького району):
— Звичайно, я вважаю Білорусь другом України, а не ворогом. Кажу це на підставі того, що з початку 1990-х років ми йшли в одній упряжці з сусідами-сябрами у боротьбі за незалежність, яку одержали після розвалу Радянського Союзу. І до сьогодні у мене є чимало хороших друзів — ​справжніх патріотів, які живуть, зокрема, у Бресті. Ми підтримуємо зв’язки, зустрічаємося. А ось щодо того, чи хотів би я, щоб білоруські миротворці були на Донбасі, то тут маю застереження: аби це дійсно були білоруси — ​щоб під їхньою «маркою» не проникли московські окупанти. Про методи правління Олександра Лукашенка скажу так: господар він хороший, у нього в державі більше порядку, але з ним як політиком не по дорозі, оскільки для білоруського лідера важливо, що скаже Москва.

 Отець Олександр (КОВАЛЬЧУК),
настоятель Свято-Михайлівського храму (с. Гута Ратнівського району):
— Мені здається, що Білорусь все ж більше друг, ніж ворог. Як духовна особа я не можу коментувати політичних питань. Звісно, хочеться, щоб між сусідами був мир і дружба. Спортивним успіхам білорусів завжди радію. Не знаю, як охарактеризувати Лукашенка, але в державі у нього — ​порядок.

 Оксана КОВАЛЕНКО,
головний редактор ТВО телебачення філії НТКУ «Волинська регіональна дирекція» (м. Луцьк):
— Білорусь і Росія провели торік дуже масштабні спільні військові навчання на кордоні з Україною. Одна ця подія відкидає будь-які сумніви щодо системи взаємин «друг-ворог»: друзі не грають на нервах один одного. А були ж і арешти українців у сусідній країні, зниклий Павло Гриб, який опинився у СІЗО Краснодара. А ще ж є система правління у Білорусі з «вічним президентом Лукашенком», яка імітує систему правління Росії, а це вже тип світобачення. Є залежність від російського газу та й не тільки від нього. Відтак, усілякі дружні жести з того боку мені видаються «лисом підшиті». Хоча добре було би помилятися: нам так потрібні держави-друзі!

 Михайло БЕГАЛЬ,
головний лікар Ратнівської центральної районної лікарні, депутат обласної ради 
(смт Ратне):
— На жаль, на рівні держав Білорусь сьогодні для України не є другом, а тому нехай Бог милує, щоб їхні миротворці були на Донбасі. А міжлюдські стосунки з нашими близькими сусідами, звісно, зберігаються. Жителі Ратнівщини їздять у Білорусь до родичів, багато українців стараються туди потрапити на лікування, зокрема, люди, які потребують пересадки органів, страждають від онкопатологій. Звичайно, там система охорони здоров’я теж не ідеальна, і платні послуги в лікарнях є, і внески (до речі, вищі, ніж у нас). Але препарати для онкохворих у Білорусі дешевші, в них діють європейські програми, тому наших земляків біда змушує правдами і неправдами шукати там порятунку. І трансплантацію органів білоруси активно розвивають, заробляючи при цьому ще й на пацієнтах із України. Можливо, рівень життя у сусідів з прикордонних районів не набагато вищий, але людям важливо відчувати стабільність. Тому й кажуть, що в керівництві економікою методи диктатури виправдані, і хвалять свого Лукашенка.

  Олександр ГОЦКА,
генеральний директор ТзОВ «БРВ–Україна» 
(м. Нововолинськ):
— Не можна однозначно сказати, другом чи ворогом для України є Білорусь. Політика Лукашенка дуже складна. Те, що в країні диктатура, ніхто не буде заперечувати. Але вона має деякі позитивні моменти. Зокрема, стримує багато небажаних процесів, і країна, що менша і бідніша на сировину за нашу, має вищий рівень життя. Вважаю, що миротворчий контингент Білорусі повинен бути присутній на Сході. Це заспокоїть Донбас, адже багато тамтешніх жителів дивляться білоруське телебачення, і ця країна для них авторитетна. Якщо Лукашенко поставить правильні завдання своєму війську, вони виконуватимуть миротворчу місію. Коли ж інструктаж надходитиме з Москви — ​можна очікувати іншого. Але попри всі політичні нюанси Білорусь, як і Польща, — ​найближчі до нас держави. І на Олімпійських Іграх після України вболівав за них.

 Олег ГАЛАСУН,
заступник голови Асоціації фермерів і приватних землевласників Волині (с. Чаруків Луцького району):
— Про Білорусь можу сказати словами Висоцького: «И не друг, и не враг, а так». На такого сусіда сподіватися марно. Вони живуть ще в Радянському Союзі, а ми вже йдемо в інший світ. Хіба це незалежна держава? Лукашенко не впевнений у власній армії. Він боїться, що солдати виконуватимуть не його накази, а кремлівські. Щодо миротворців, то це лише розмови. Насамперед треба перекрити російсько-український кордон. Участь у миротворчій акції повинні брати лише нейтральні держави.

Дмитро МОРОЗ,
редактор газети «Ратнівщина», учасник АТО 
(смт Ратне):
— Білоруси — ​наші сусіди і друзі. А їхнього президента я би назвав ситуативним другом. На словах він підтримує Україну, а діє інакше, бо боїться Росії. Білорусь — ​її військово-політичний союзник. По суті, це єдина держава. Олександр Лукашенко залежить від Москви, вона годує його. І очікувати, що в конфлікті між Україною і Росією він діятиме в наших інтересах, було б наївно. Лукашенко робитиме те, що йому скажуть. Тому Україна небезпідставно боїться білоруських миротворців. Обійдемося без них. Краще нехай на Донбас направлять миротворчий контингент із країн ЄС.
З іншого боку, Лукашенко намагається балансувати між Росією, Україною і Євросоюзом, так би мовити, грати на публіку. Запропонував майданчик у Мінську для переговорів щодо мирного врегулювання конфлікту на Сході України. Але з цього мав вигоду і сам — ​зустрівся з представниками Нормандської четвірки. Був на сторінках усіх європейських видань. Отримав безплатну рекламу як миротворець. А загалом — ​він диктатор. У мене є знайомі підприємці у Бресті. Розповідають, що президент, який обіцяв підтримувати малий і середній бізнес, душить його податками, у країні впав рівень життя, зросли ціни на товари.

Бліц провели Алла ЛІСОВА, Катерина ЗУБЧУК, 
Галина СВІТЛІКОВСЬКА, Мирослава КОЗЮПА, Євгенія СОМОВА, 
Кость ГАРБАРЧУК, Сергій НАУМУК, Олександр ДУРМАНЕНКО.