Кохана генія Довженка доносила в КДБ, що він… уві сні говорить українською

Хоча в Олександра Петровича було дві дружини. Перша — Варвара Крилова. Вони познайомилися в 1914 році, коли разом готували вечір, присвячений Тарасові Шевченку. Дівчина була на шість років молодша за нього. У 1917–му пара зв’язала себе узами цивільного шлюбу. Але того ж року Варвару спокусив білогвардійський офіцер, із яким вона навіть поїхала за кордон. Там захворіла на туберкульоз кісток, коханець кинув її, Варвара повернулася в Україну. Довженко усе ще любить її і у 1923 році одружується з нею. Але під час зйомок своїх перших фільмів захопився молодою акторкою Юлією Солнцевою, і Варвара, зважаючи на свою хворобу, внаслідок якої втратила ногу, сама вирішила піти з життя Олександра Петровича (через три роки офіційного заміжжя), аби не бути тягарем.

Юлію Солнцеву (за паспортом вона Юлія Іполитівна Осокова) — юну, талановиту, амбітну й надзвичайно сексапільну жінку з фігурою античної богині — запрошували в Голлівуд. Але беручка, «залізна товаришка» все реально зважила: ера німого кіно закінчується, її талант дуже скромний — отже, треба вдало вийти заміж. На роль жертви вона (а скоріше, органи) призначила геніального, але слабохарактерного Довженка. Він відразу закохався до нестями й після розриву з Варварою став жити із «зоряною» красунею. З часу, як Довженку «підклали» Юлію, упродовж 28 років він чомусь не брав офіційного шлюбу із Солнцевою, і лише за рік до його смерті Юлія Іполитівна наполягла, аби її цивільний чоловік розлучився із Варварою Криловою та одружився з нею.

З роками Юлія Солнцева ставала все злішою. Її шовінізм дивував: вона проганяла земляків, які приїздили до Довженка, не пускала на поріг друзів–українців.

В Одесі друзі швидко розкусили «Аеліту» (Юлія зіграла головну роль у фільмі за однойменним романом Олексія Толстого). Улюблений актор Довженка Петро Масоха розповідав колегам: «Солнцева, на жаль, внесла відчутні зміни до характеру, поведінки, смаків, помислів і, головне, у творчість свого чоловіка, знаменитого митця і великої людини… Ми зіткнулися з досить ворожою до нас (членів знімальної групи фільму «Земля») особою, яка, як виявилося з часом, ненавиділа нас, я б сказав, великодержавною ненавистю російської шовіністки».

Особливо бурхливим їхній роман був улітку 1928 року в Харкові. Разом вони побували у Празі, у червні 1930–го Довженко та Солнцева у групі з Анатолієм Луначарським та його дружиною відвідали Париж, Берлін, Лондон. Наприкінці жовтня повернулися в Москву… — у рідний Київ дорога йому була заказана.

Із цього часу Довженка ізолювали в столиці, біля престолу. «Залізна товаришка» Солнцева залишила кар’єру актриси, стала цивільною дружиною Довженка. Вона створювала комфортні умови життя: тиша, ідеальний порядок, книги, картини, український килим на тахті, накрохмалені обруси та серветки, навіть окраєць хліба подавався на тарелі з колекційного англійського сервізу. Довженко ж кохав Солнцеву, але одночасно ненавидів її, відчував, що вона руйнує його зсередини. Коли мова заходила про дітей, вона відрізала: «І свині розмножуються!»

В спецоргани вона доносила навіть найінтимніше, наприклад те, що він уві сні говорить українською. Кажуть, що зв’язок Юлі з НКВС врятував Довженка від розстрілу в 1933–му, коли був підписаний ордер на його арешт. Тоді Юлія зачарувала Олександра Фадєєва, домоглася через письменника, щоб Олександра Петровича прийняв Сталін. Вождь доручив Довженку знімати на Далекому Сході кінофільм «Аероград».

Упродовж 1934 року він, Юля, Фадєєв — на зйомках у тайзі. Там Олександр Петрович був увесь на нервах: часто дратувався, лаяв дружину. 4 жовтня 1934 року він із Фадєєвим переселився в будинок, а Юлію з актором театру

ім. Є. Вахтангова Михайлом Сидоркіним залишив у наметі. Хоч артист був на 9 років молодшим, Юлія кокетувала з ним. Сидоркіну вистачило розуму раніше терміну втекти до Москви, але «доброзичливці» пліткували про її романи (і не лише з ним).

З роками Юлія Солнцева ставала все злішою. Її шовінізм дивував: вона проганяла земляків, які приїздили до Довженка, не пускала на поріг друзів–українців. Олександр Петрович говорив: «Юлю, ти живеш у злі». Про це якось розповів журналістам племінник Довженка Тарас Дудко. А науковець Сергій Трембач згадував: «І раптом я побачив і почув злу, страшну бабу, яка заледве не матюкалася. І поки я довів її до кабінетів, вона мене обізвала кілька разів невідомо за що — просто я, мабуть, їй не сподобався. У неї виходило, що всі українці — якісь ідіоти. Я був шокований. Навіть образ Довженка якось «змікшувався»: оце він із такою жінкою жив?!»

А душа письменника шукала краси. Знайшов він її на схилі літ у Новій Каховці — єдине місце, де йому дозволили побувати в Україні. І тут він зустрів поетесу Валентину Ткаченко. На 26 років молодшу, красуню, чиє обличчя світилося, одухотворювалося, писала дитячі поезії, пейзажну, любовну лірику. Родинне її життя не склалося, сама виховувала сина Романа, але листування їхнє було поезією найвищого ґатунку.

…25 листопада 1956 року, неділя, Олександр Довженко був на своїй дачі у підмосковному Передєлкіно. На відміну від «хатинок» правлячої еліти, Олександр Петрович побудував тут справжню українську мазанку. Для нього це був куточок України у Підмосков’ї — одну частину ділянки на честь назви рідного селища Сосниця засадив соснами, другу — вишнями та яблунями, а ще — велетенськими лопухами.

Наступного дня мав бути перший день зйомок фільму «Поема про море», а за тиждень — Париж. Довженко був запрошений до столиці Франції на пошанування своєї творчості, тому мав вилетіти туди на початку грудня. Після невиїзних 26 років невідомо, як би він повівся у Парижі, що говорив би. Чи був це мотив для вбивства? Поки не відомо.

Увечері серце Олександра Петровича дало збій. Прибула лікарка, побачила, що хворий помирає, викликала професора, але той відмовився приїхати. Прибув інший лікар і констатував смерть.

Племінник Довженка Тарас Дудко (лікар за фахом, як і його батьки) не раз казав про те, що є підстави говорити про замовне (спецорганами) убивство, яке було здійснене руками Солнцевої. Начебто у перші години і дні після смерті чоловіка вона надто плуталася, розповідаючи, як воно усе було.

Унікальні архіви й щоденники Довженка Юлія заповіла розсекретити лише в 2009-му — через двадцять років після власної смерті. Та багато документів зникло, забравши з собою таємницю непростих взаємин із другою дружиною.

Марина ЛУГОВА

Зі «Щоденника» Олександра Довженка:

«Я помру в Москві, так і не побачивши України. Перед смертю попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю в Києві десь над Дніпром на горі».