Успішний політик в Україні сьогодні справді має бути «кіборгом»

Вибір йти чи не йти в політику — ​дуже не простий. Та це особиста справа кожного.

Людина, яка йде в політику чи у виконавчі або судові органи влади, має бути прикладом. Це ніби записатися добровольцем на фронт. Не буває так, щоб ти йшов на війну і не жертвував комфортом, спокоєм сім’ї, власною безпекою. Люди хочуть захищати свою країну, усвідомлюючи ризики. Саме цим вони надихають інших.

Успішний політик у такій державі, як сьогоднішня Україна, має бути не просто добровольцем. Успішний політик в Україні нині справді має бути «кіборгом». 

Він/вона має бути байдужим до спокус. Не боятися небезпеки. Бути стійким до стресів. 

Він/вона мусить мати непорушні цінності, велику праведну мету та добре розуміння людської природи. 

Він/вона має усвідомлювати, що людей із надвисокими моральними принципами у світі не так багато. Більшість — ​достатньо земні істоти. Їх треба сприймати такими, як вони є: з усіма комплексами, слабкостями та мотивами — ​як явними, так і прихованими. Але при цьому самому ніколи не опускати власну «планку». 

Разом із тим усі дії політиків мають бути добре продуманими та прорахованими наперед.

Якщо ти мусиш перебудувати дім, у якому сам же і живеш, а переїхати тобі немає куди, найгірше, що можна зробити, — ​почати з руйнування основного фундаменту, не створивши нового перехідного… тебе просто поховає під уламками твого ж будинку. 

Стратегія для політика при владі, на мою думку, має бути така:

Власним прикладом та вчинками завойовуєш авторитет. 

Згуртовуєш команду однодумців, користуючись цим авторитетом. Обережно, але впевнено проводиш зміни і в першу чергу ті, які дають швидкий результат. Позитивні додають тобі все більше й більше прихильників. Коли їх у тебе уже відносна більшість — ​починаєш кардинальні фундаментальні зміни. 

При цьому на кожну болючу реформу мусять бути знеболювачі. 

По-перше, у вигляді необхідних політичних компромісів, щоправда, лише таких, які жодним чином не протирічать основній меті (на жаль, без уміння домовлятися не буває стійкого результату!). 

По-друге, у формуванні в людей розуміння того, що всі необхідні болісні зміни ти переживаєш разом із усім народом. Погані дороги, відсутність паркувань, неякісні житлові умови, громіздка неефективна бюрократія і таке інше — ​все це політик певною мірою має відчувати на собі, як і звичайні громадяни. 

Ніщо так не деморалізує людей, як відчуття лицемірства з боку тих, хто постійно з трибун кричить про справедливість, а сам демонструє тотальну зневагу до неї.

Ніщо так не деморалізує людей, як відчуття лицемірства з боку тих, хто постійно з трибун кричить про справедливість, а сам демонструє тотальну зневагу до неї. 

Генерал наказує, але спить в окопах із солдатами. 

Учитель веде учнів на гору, але їсть вечерю за одним столом із ними. 

Лікар лікує хворобу, але при цьому думає про те, як хворому полегшити біль. 

Учений задоволений відкриттям, але радіє слушним зауваженням від колег. 

Батько думає про те, що буде з його дітьми, коли його самого вже не стане на цьому світі. 

Усі ці принципи мусять лягти в основу поведінки політика, який претендує на місце в історії.

А якщо не претендує, то нехай забирається назад у «тил». 

Бо на фронті з таких — ​ніякої користі. Лише зайву порцію каші з’їдають. Не місце таким діячам на «передовій»!

Святослав ВАКАРЧУК,
музикант, вокаліст – лідер популярного гурту «Океан Ельзи», композитор, громадський діяч, заслужений артист, народний депутат України 
6-го скликання