Культура 04.03.2018, 17:23

«Нам немає чого ділити, наше небо одне на всіх» (ВІДЕО)

Рівненську авторку й виконавицю Христину Панасюк більше знають солдати в окопах, аніж земляки на мирній території

Це там вона – окопно-бліндажна (як себе називає) співачка з гітарою й небесно-проникливим голосом. А в Рівному викладає гру на фортепіано в музичній школі, пише чесні, як у Кузьми, пісні й відрекомендовується коротко й скромно: «Виступаю з концертами у різних містах України. Інколи буваю в зоні АТО як артист і волонтер. Люблю життя і мрію про мир в нашій країні»

Але своїми піснями вона робить незбагненні речі. Якось днями у справах довелося їхати разом у відрядження. За годину дороги до Володимира-Волинського безперервно їй хтось телефонував і дякував. Вона безвідмовна, якщо це стосується допомоги. Тому погодилася підтримати своїх друзів, з якими познайомилася у волонтерській поїздці, і заспівати на концерті. Перегукувалися в серцях слухачів її щирі слова:

«Нас не здолає холодна байдужість, нас зігрівають гарячі серця, ми відбудуємо сильну країну, з тими, з кому зараз не все одно».

Коли чуєш її голос, згадуєш тих мурашок, що повзуть тілом і в глибинах серця стають почуттями. Їй дякують тисячі знайомих і незнайомих людей. З якого космосу авторка бере свої слова й мелодії - не змогла не запитати.

- Волонтерською діяльністю почала займатися з 2014 року, - розповіла Христина. - Моя благодійність хіба в тому, що можу завезти декілька дисків з піснями на Схід, але намагаюся їздити частіше, співати й морально підтримувати бойовий дух воїнів. Цього вони дуже потребують. Перша моя поїздка була 7 листопада 2014 року у 72 бригаду у Волноваху, а пісні - не лише про війну, а й про кохання і життя. В 2014 році пісня «Україно, піднімися з колін» розлетілася, як кажуть, по всіх фронтах - бійці її просто сприйняли на «ура», просили писати для них. Так з’явилися «Дай, Боже, сили нашим солдатам» та «Білі лебеді» про Майдан. Зараз складаю більш життєствердне - те, у що вірю, на що надіюся. А хочеться вірити в перемогу, тому менше лірики й більше оптимізму. У поїздках на Схід надихаюся на зміни, і виходять такі пісні.

- Пишете просто дорогою?

- Буває й так, або вже вдома, після поїздки, коли обдумую якісь миттєві натхнення чи почуті від когось фрази…

- Яку пісню найбільше просять виконувати солдати?

- «Присягу двічі не дають»… А коли приїжджаю до розвідників, співаю про розвідку, в артилеристів – про артилерію «Я прикрию». Про десант теж у мене є…

- І навіть про жінок на фронті, я чула - «Ти підбори змінила на берці». Вона написана про когось конкретного?

- Так, це про мою подругу - волонтерку із Запоріжжя. Її мама - військовий медик і отримала повістку на фронт. В той час вона доглядала маленького сина, тому подруга вирішила йти замість мами. Жінка була шокована, але донька настоювала, що мамі краще залишатися із братиком, а вона вже й так неодноразово була на фронті, як волонтер. Тепер Юля підписала контракт. Коли я приїхала до неї в частину, то побачила ще чотирьох дівчат, і всіх звали Юлями. Уявляєте? Такі історії вражають! Я їм співала цю пісню і розуміла, що таких, як вони, відважних і відчайдушних, багато на війні. Всі вони - героїні мого кліпу. Війна об’єднує багатьох людей, які б ніколи в житті, може, й не зустрілися. Тож ця прикра війна ще й мотивує - хоч щось добре робить – об’єднує людей, якім не все одно, які прагнуть хорошого майбутнього для дітей і батьків, для тих бабусь, які ледве кінці зводять. Це важко спостерігати й боляче. Вірю, що колись у влади совість прокинеться.

Тепер Юля підписала контракт. Коли я приїхала до неї в частину, то побачила ще чотирьох дівчат, і всіх звали Юлями. Уявляєте? Такі історії вражають! Я їм співала цю пісню і розуміла, що таких, як вони, відважних і відчайдушних, багато на війні. Всі вони - героїні мого кліпу. Війна об’єднує багатьох людей, які б ніколи в житті, може, й не зустрілися.

- Скажу, Христино, як є - ваші пісні аж надто сколихують совість. Тому я пропоную всім їх слухати, як панацею від втоми, зневіри й навіть безсовісності. Колеги з музичної школи як сприймають вашу активність? Мають пишатися вами.

- Не афішую своєї діяльності, хоча цього року привезла зі Сходу прапор, підписаний бійцями саме для нашої школи, тому директор оголосив перед колегами подяку. Хочеться хоч щось зробити для нашої перемоги.

Христина пише пісні з тринадцяти років. Спочатку, як всі дівчатка - про перше кохання, а тепер вона воює за життя на усіх фронтах.

Кліп на пісню «Я хочу жити» відзнятий, коли його юні актори проходили курс лікування в онкогематології... Рак виліковний! Здоров`я усім діткам!!! – бажає Христина Панасюк.

Трек, написаний спільно із Сергієм Василюком та виконаний спільно з гуртом Тінь Сонця «Останні ночі без тебе».

«Отримала повідомлення зі Сходу, від пораненого бійця з проханням написати для них пісню. Ця пісня народилася за вечір. Хочеться нею ще раз подякувати солдатам і сказати їм, що вся Україна в них вірить ...Повертайтесь живими, хлопці! Вся Україна молиться за вас!!!

Усім дівчатам, жінкам, які захищають наше небо, нашу землю... Відео зроблене на передовій...

-"Привіт братику,ти як?.." -"Важко, не спав шість ночей, гради розвалили нашу позицію, Сестра,ти ж приїдеш на моє весілля?" -"Приїду братику, тримайся...я з тобою,чуєш!!!!!" І за годину після такого діалогу народилась пісня.. «Я не втомився» - дует із Сергієм Присяжним (гурт «Мотор`ролла»)