«Реабілітація» добрими чоловічими піснями для воїнів АТО у Луцьку
Волинський волонтер на псевдо Бард Микола Більшевич стверджує, що ветеранам не варто нині співати про війну, бо її і так надто багато було в їхньому житті
Отож на його творчому вечорі під назвою «Реабілітація» зі сцени лунало: «Морозна ноче, мене грій! Морозний день! Грій мене, друже! Сьогодні я сам, як не свій, бо закохався дуже–дуже».
Зі сцени лунали не лише ліричні твори.
Втім, окрім лірики, автор–виконавець має чималу добірку творів, привезених із фронту, які також презентував під час виступу. Він пояснює, що ця частина концерту розрахована на цивільних.
Коли Бард їздив на Схід з іншими волонтерами, щоб допомогти бійцям одягом, їжею, військовим оснащенням, завжди брав із собою гітару. Там і зрозумів, що пісня тішить хлопців не менш як інші гостинці.
В творчому доробку Миколи Більшевича не лише пісні, а й вірші.
Микола Більшевич не вважає себе музикантом. На його думку, через риму й акорди проявляється його нереалізований талант художника:
— Люблю малювати, з дитинства мене тягне до цього. Візьму олівець у руки, а далі він сам керує мною.
Я не заробляю на хліб своїми віршами. Втім, завжди можу викроїти годинку для творчості. Є речі, цінніші за гроші!
З огляду на це, Бард шкодує, що не отримав художньої освіти. Щоправда, завжди займався саморозвитком. Любов до природи, прищеплена батьком через рибальство і «тихе полювання», переросла в захоплення екстремальним туризмом. Свого часу він долав смертельно небезпечні пороги річок Карелії та Кавказу. А тут, на Волині, важко знайти водойму, де б не чатував із вудочками. Тривалий час робив це разом із батьком. «У нас був справжній тандем, мені достатньо було моргнути — і він уже знав, куди ми йдемо…» — згадує Більшевич–молодший. Коли тата не стало, вирішив зробити йому останній дарунок — власноруч виготовити надмогильний пам’ятник. Тому і прийшов до скульптора Миколи Голованя, якого знає вся Україна завдяки дивовижному будинку у Старому Луцьку.
Микола Більшевич згадує дитинство.
«Він погодився навчити мене, і я три місяці фактично жив у нього, спостерігаючи за роботою майстра, — розповідає Бард. — Він запропонував мені свій варіант барельєфа, але я зробив так, як бачив». З того часу обидва Миколи почали товаришувати.
«Неможливо усвідомити складність роботи скульптора, якщо ти сам не сформував образ у своїй голові, а потім не втілив його у твердому матеріалі», — вважає митець. І щозими тішить доньку та дружину веселими або ж романтичними сніговиками.
Загалом у Миколи Більшевича — понад сотню власних пісень. Каже, що багато текстів уже забув, щось нині по–іншому написав би.
«Я не заробляю на хліб своїми віршами. Втім, завжди можу викроїти годинку для творчості, — підсумовує Бард. — Є речі, цінніші за гроші! Майдан, волонтерство — це також не для матеріальної вигоди, це плюс до мого «Я».
Слова подяки від Барда.
