Не хочемо бути «маленькими гігантами»
«Розмовляй з ним англійською, поки його мозок розвивається такими шаленими темпами! І мультиків йому побільше англійською», — пропонує мій старший син інвестувати знання у малого братика, якому щойно виповнився рік
На жаль, моя англійська дуже слабенька, а засвоєння мови через гаджет — даремні старання. Це вже давно доведено нейрофізіологами, які вивчали розвиток дитячого мозку: тільки живе спілкування з дотиками, усмішками, поплескуваннями й іншим позитивом. (Спеціалісти рекомендують аж до двох років не дозволяти малюкам дивитися телепередачі). Цю тему я зачепила з огляду на тренд — нинішню моду — дуже престижно, щоб дитина змалечку вивчала мови, грала на музичних інструментах, а бажано ще і у футбол чи теніс, брала участь у різних показах, відвідувала маленьку школу — розвивалася, поки є час. Звісно, не вона вимагає цього у батьків, а вони самі стараються не пасти задніх порівняно з іншими. А що каже про це психологія?
По–перше, золоте правило «Усе добре, що в міру» діє і тут. По–друге, батьки передусім мають стежити, що цікаво доньці чи сину, і не наслідувати заповзятливих мам і тат: «А от моя дитина не має коли вгору глянути». Психологи радять: дітям корисно мати вільний час (навіть для того, щоб понудьгувати!) — вони вчаться самостійно гратися та налагоджувати стосунки з однолітками, приміром у дворі. Отож, не підганяймо їхнє дитинство.
У 1960–х роках психолог зі Швейцарії Жан Піаже приїхав до США з власною теорією про стадії розвитку дитини. Час від часу хтось з американців ставив запитання, які зводилися до одного: а чи можна оминути якусь зі стадій, випередити свій вік? Піаже неймовірно дивувався: «Для чого це вам?!» На його думку, малята розвиваються за власним темпом, керовані своїм внутрішнім двигуном, і підштовхувати їх небажано.
Що ж робити, коли на душі виникає неспокій через успіхи ровесників твоїх дітей?! Або коли беруть заздрощі від спостережень за обдарованими чужими малюками у шоу талантів «Маленькі гіганти» чи «Голос. Діти»? (Автоматично їхні досягнення означають, що мама з татом із батьківською роллю справляються досконало.) Насправді, ніхто не знає, чого вартує отим дітям і їхнім батькам телевізійна слава. Дорослі учасники шоу не раз говорили про важке закулісся. Так склалося, що геніїв серед нас значно менше, аніж середньостатистичних людей. Наші малюки різні за природою, темпераментом, середовищем спілкування, і вони особливі кожен по–своєму. Буває, що не готові до «запихання» літер і таблиці множення, віршів, назв міст або чогось не вміють… Зате вони завжди готові сприймати любов.
Що ж робити, коли на душі виникає неспокій через успіхи ровесників твоїх дітей?! Або коли беруть заздрощі від спостережень за обдарованими чужими малюками у шоу талантів «Маленькі гіганти» чи «Голос. Діти»?
Про це дуже глибоко і дотепно написала американська журналістка і мама двох дітей Памела Дракерман у книзі «Французьке виховання». Авторка, якій довелося народжувати і ростити дітей у Франції, дуже прагнула опанувати принципи тамтешнього виховання дітей, бо вони ефективніші порівняно з американськими. Французькі батьки зовсім не переймаються тим, щоб дати своїм дітям вищі позиції на старті (поглиблене вивчення мов, гуртки у дошкільному віці). Зате вони активно працюють над тим, що називають «пробудження» та «відкриття». Ось слова Памели Дракерман: «Якось вихователька у доньчиних яслах на батьківських зборах розповідала, що діти щочетверга ходять до місцевого спортзалу не для того, щоб тренуватися, а щоб «відкрити» для себе власні тіла. У програмі цих ясел сказано, що малята мають відкривати світ весело та із задоволенням». Пробудження — це знайомство дитини з чуттєвими переживаннями. Наприклад, батьки звертають увагу на смак страви чи на теплий дотик сонячного промінця. (Пізнаю у цьому свою маму — певна річ, українку, яка змалечку закликала нас із братом милуватися листочками, інеєм, небом і дощем). Ми, дорослі, звикли чути слова, що треба вміти насолоджуватися моментом, вчитися щастю вже і зараз, а от у тій країні цю рису намагаються виховати з наймолодшого віку. Це перший крок у розвитку дорослої культурної людини, яка вміє насолоджуватися сама і розуміє потребу іншої. Це і мотивація до життя. Памела Дракерман відзначає: «Ми, американці, більше зацікавлені в тому, щоб наші діти здобували конкретні навички та досягали визначених віх у розвитку». Французькі батьки, як показало опитування, на перше місце ставлять не розвиток пізнавальних навичок дитини, не заохочення її ліпше вчитися, а саме виховання отого «пробудження», яке формує впевненість у собі.
Традиційно, нагадаю, навіть маститі педагоги і психологи мають проблеми з вихованням своїх дітей, а все тому, що це одна з найскладніших справ у житті!
Якщо маєте запитання і поради, надсилайте листи на електронну адресу: [email protected].
