РЕАЛІЇ ЖИТТЯ: ДЛЯ КОГОСЬ УКРАЇНА — МАТИ, ДЛЯ КОГОСЬ — МАЧУХА

Нашому власному кореспондентові Петрові Боярчуку зателефонував заступник голови Локачинської районної ради Микола Блажко і попросив дати у “Волинь” інформацію про те, що тут першими серед районів області утворили громадську організацію “Діти війни”. До її складу, за попередніми даними, увійде понад 4000 мешканців, котрі кінець Другої світової війни зустріли неповнолітніми. Головою організації обрано пенсіонера Євгена Лозу.
Наш колега Петро Боярчук п’ятилітнім хлопчиною опинився в 1951 році на спецпоселенні в Сибіру, а тому звернув увагу на такі факти. Діти, котрі під час окупації були вивезені гітлерівцями з України в Німеччину, або яких народили в Німеччині вивезені туди матері, сьогодні мають статус учасників війни, а Німеччина виплатила їм відповідні компенсації. Діти, котрі були переселені в Україну з Польщі під час сумнозвісної операції “Вісла”, теж прирівнені в Україні до учасників війни і користуються певними пільгами. Тепер статус дітей війни матимуть усі ті, кому до 2 вересня 1945 року не сповнилося 18 літ. Зрештою, усі вони — діти матері-України, її сини, її доньки. Але чому ж пасинками залишаються ті, кого уже після війни в малих літах було приречено аж ніяк не на щасливе дитинство в північних та сибірських спецпоселеннях? І хто, на зразок Німеччини, повинен компенсувати їм пов’язані з тим утрати? Хто і який статус повинен надати їм у цьому зв’язку в Україні?