Наша землячка Мотря Братійчук дістала зірку з неба

Небо густо всипане зорями, кожна з яких має свою неповторну назву — ​поміж них світить і Україна, і легендарні Тарас Шевченко, Борис Патон, Сергій Корольов, Григорій Сковорода, Іван Франко, Олександр Довженко, Леся Українка ​і ще десятки інших, названих в пам’ять про славних синів і доньок нашого народу. Є між ними і планета на честь уродженки Рівненщини Мотрі Братійчук, єдиної серед українських учених–жінок.

Народилася наша землячка 8 вересня 1927  року в сім’ї українських патріотів. Батько Мотрі Василь Братійчук — ​шанована у селі людина — ​працював у «Просвіті», співав у церковному хорі, був дбайливим господарем, тому в скромній оселі завжди збиралися люди. У родини навіть гостювали Улас Самчук, Олена Теліга, Олег Ольжич та інші видатні українці. До таких вечорниць залучали й Мотрю — ​єдина дитина в сім’ї, яка мала дуже гарну пам’ять, і вже у чотирирічному віці, сидячи в батька на колінах, декламувала Шевченкові «Катерину», «Тополю»… Селяни не тільки говорили про культуру та літературу, але й співали про небо і зорі. У цьому середовищі інтелігенції формувався світогляд майбутнього науковця і дослідника космосу.

Батько, який закінчив лише два класи сільської школи, бажав для доньки, яка добре вчилася, гарної освіти. Проте втілювати власну і татову мрії Мотрі довелося самотужки: з приходом радянської влади Василя Братійчука як «ворога народу» вивезли до Сибіру. Там і загинув.

Рівнянка Мотря Братійчук — єдина жінка серед українських учених, на честь якої названа планета.

З такою біографією в столиці радянської України студентці, яка відмовилася вступати у комсомол, щонеділі і в свята ходила до церкви, доводилося несолодко. Здібності і жагу до знань помітили викладачі, тому завжди захищали талановиту, закохану в зорі дівчину, яка обрала рідкісну, але потрібну в Союзі, що вів боротьбу за першість у вивченні космосу, спеціальність «астрофізика». Закінчивши фізико–технічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка, молода викладачка відкинула пропозиції роботи в столиці й обрала Ужгородський університет, де організувала станцію оптичних спостережень. Мотря Братійчук провела перші вдалі дослідження штучних супутників Землі. За ними йшли все нові й нові наукові досягнення, якими зацікавила фахівців із Москви, Ленінграда, Києва. Тож Мотрі Василівні прощали навіть безпартійність. За сприяння президента Академії наук СРСР академіка Мстислава Келдиша, на базі станції створено спеціальну лабораторію космічних досліджень. «Ми займалися пошуками штучних об’єктів, вивчали їхню поведінку на орбітах. Замовлення надходили здебільшого з Москви, часом за це платили понад 2 мільйони рублів, що удесятеро перебільшувало бюджет університету», — ​розповідала професор Братійчук. Науковець розуміла, що людство не може обійтися без штучних супутників, з допомогою яких вивчали Землю та інші планети Сонячної системи, робили метеорологічні прогнози, геологічні розвідки океанських глибин, надр землі, ретрансляцію зв’язку. Втім, уже тоді усвідомлювала, що їх використовують в рамках протистояння геополітичних монстрів США та СРСР: для наукового шпіонажу, розкручування ядерної гонки, підтримки залізної завіси тощо. А велика кількість сателітів засмічувала космос, що, на її думку, було цинізмом.

Дослідниця робила відкриття одне за одним, і завдяки її спостереженням і теоретичним розробкам вдалося пояснити незрозуміле науковцям явище, яке виникло на американському супутнику «Геос–2». Мотря Братійчук відкрила, що Земля має грушовидну форму, а не сплюснутої кулі, на ній є кілька великих виступів і впадин. Рівнянка вважала: жінка нарівні з чоловіком може досягти вершин у науці, політиці чи будь–яких інших сферах. І впевнено дотримувалася цього кредо: стала автором понад півтисячі наукових робіт, більше сотні тем, багатьох посібників з астрофізики, методичних розробок, досліджень.

Зачарована зорями, на землі жінка пари собі не знайшла, тож усю любов і знання віддавала колегам і студентам. Була вимогливою в роботі, але дуже дружелюбною з молоддю. Безкінечно говорила про космос, запрошувала на гостину, сиділа біля вогнища з гітарою під час наукових подорожей. І до кожної зустрічі ретельно готувалася — ​будувала свої розповіді на оригіналах творів фундаторів фізики Ейнштейна, Бора, Планка. При цьому жила дуже скромно — ​не всі у рідному селі знали про те, що їхня землячка — світило космічної науки.

У 1966 році Мотря Братійчук вирушає в експедицію до Сибіру, паралельно з якою пробує знайти сліди батька. Там вона зустрілася з багатьма депортованими українцями, та могили найріднішої людини не знайшла. Повернувшись, вчена, яка розумілась на мистецтві, історії, любила музику, літературу, організувала студентський клуб «Еврика». Але тодішня влада побачила у ньому вільнодумство, тож його закрили.

Мотря Братійчук провела перші вдалі дослідження штучних супутників Землі. За ними йшли все нові й нові наукові досягнення, якими зацікавила фахівців із Москви, Ленінграда, Києва. Тож Мотрі Василівні прощали навіть безпартійність.

Вона ніколи не загадувала бажання, коли падала зірка, бо ж мала пояснення: не зорі падають, а згоряють шматочки пилу в атмосфері, натомість ці спостереження викликали цілком наукові бажання — ​виміряти швидкість і яскравість метеорного потоку. «Якщо люди хочуть у щось вірити, то хай вірять», — ​натомість заохочувала до мрії інших. Була переконана у вищому Розумі, а коли говорила про Бога, наводила слова космонавта Германа Титова: «Я знаю, що душа живе й знаходить свій осередок у космосі». А про себе зазначала: «Знаю, що моя душа буде на малій планетці під № 3372». Цей астероїд відкрив у 1976 році російський вчений Михайло Черних, а у 1996–му міжнародний астрономічний союз присвоїв йому прізвище нашої землячки.

Земний шлях Мотрі Василівни закінчився 4 квітня 2001–го. Її поховали у рідному селі, як заповідала, поряд із матір’ю. На могилі — ​пам’ятник: по орбіті навколо Землі летить штучний супутник, розроблений дубенським художником Василем Захаровим. А в Ужгороді посеред густого лісу сумує старезна будівля зі сферичним дахом, що колись була церквою. У цій обсерваторії в 1957 році науковці першими побачили штучний супутник Землі. Протягом 44 років під керівництвом уродженки Рівненщини запускався величезний телескоп: стеля розкривалася і люди спостерігали за Всесвітом. Нині ж обладнання більшість часу простоює, хоч і дотепер до космічної лабораторії звертаються по допомогу в екстремальних ситуаціях науковці інших країн.

Дехто вірить, що при народженні дитини запалюється нова зірка, яка й охороняє її упродовж життя, дехто — ​що небесні світлячки — ​це душі померлих, які спостерігають за нами із Всесвіту. Та приклад Мотрі Братійчук свідчить — ​лише повсякденною працею, наполегливими кроками до поставленої мети можна дістати навіть зірку з неба, а з нею — ​і безсмертя.