Про лицемірних чиновників, зажерливий бізнес і волинських «шаманів»

…нерозривною «лінією партії» в головах українських посадовців

Нещодавно мені вкотре працівник держустанови відмовився коментувати ситуацію без дозволу «начальства». А керівник, незважаючи на зайнятість, захотіла сама дати інтерв’ю, втім зазначила: «Я не можу обговорювати накази міністерства…»

Такі фрази я чув десятки разів від посадовців різних рівнів. Мої скромні аргументи на кшталт «Ви не лише чиновник, а й експерт у цьому питанні» зазвичай не мали жодного ефекту. І навіть якби якийсь документ із «високою» печаткою раптом зобов’язав усіх підлеглих одягати штани через голову, майже впевнений, що знайшлася б велика когорта державних мужів, які не сміли б сумніватися в мудрості розпорядження своїх керівників. Але коли політичний «вітер» змінюється, то і схвальні відгуки («як добре, що скасували неподобство») зазвичай лунають на всіх нарадах.

Щоправда, був в Україні короткий період розгулу демократії і вільнодумства. Припав він якраз на час президентства Віктора Ющенка. Тоді в чиновницьких кабінетах часто можна було почути, що «президент поспішив…», «закон — недосконалий», «уряд — бездіяльний». Ймовірно, це було зумовлено повною роздрібненістю державної верхівки, але мене, як журналіста, дуже тішило.

І навіть якби якийсь документ із «високою» печаткою раптом зобов’язав усіх підлеглих одягати штани через голову, майже впевнений, що знайшлася б велика когорта державних мужів, які не сміли б сумніватися в мудрості розпорядження.

Якось тодішній перший заступник голови облдержадміністрації Віталій Заремба взяв участь у моєму авантюрному проекті, що називався «У «дурня» з чиновником». Це було радіоінтерв’ю, під час якого журналіст грав із посадовцем у карти. У підсумку розмови хтось мав залишитися «дурнем». На жаль, передача в ефір так і не вийшла. Однак те, як швидко пан Заремба зголосився, різко контрастує з нинішньою манерою держслужбовців усе узгоджувати і зважувати.

Крім того, складається враження, що зараз політики і посадовці дотримуються «лінії партії» навіть чіткіше, ніж за часів Януковича. Яскравий приклад — позиція члена колегії МВС України Антона Геращенка щодо Міхеіла Саакашвілі. У 2015–му, коли екс–президента Грузії призначили головою Одеської ОДА, він писав (мовою оригіналу): «Михаил сам, своим примером, покажет, как надо безжалостно ломать прогнив­шую, построенную на кумовстве и коррупции структуру местной власти… Его не согнуть и не запугать!», а вже у 2017–му риторика «трішки» змінилася: «Вся власть Саакашвили в Грузии держалась на насилии и постоянной лжи. Давать ему гражданство Украины было ошибкой. Саа­кашвили был тем, кем был Янукович для Украины — тираном и беспредельщиком». Мені здається, що Геращенку не потрібно узгоджувати свої коментарі з «начальством», вони у нього природно виходять «правильними».

…ціновим свавіллям облгазів

Хочу придбати собі шматок дороги, зо два кілометри, наприклад, Київ — Ковель, а потім брати за проїзд по ній 2000 гривень. Платити доведеться усім, бо ж іншого шляху немає. Скажете, абсурд? Може, й так, але за подібною схемою вже працюють в Україні деякі установи. Якось наш читач вирішив зробити ремонт у своїй оселі. Щонайперше хотів газову трубу, яка чомусь, мов змія, огинала всі кімнати, прокласти до плити навпростець. А ще чоловік думав відрізати піч від газопостачання, бо не користувався нею. Така маніпуляція да­ла б можливість замість 20 метрів мережі залишити 5. Звернувся із цими раціоналізаторськими планами до «Волиньгазу». Каже, що співчуття в очах дівчини, яка консультувала його, було непідробним. З’ясувалося, якщо власник квартири відмовляється від однієї точки споживання газу, то має своїм коштом поміняти лічильник. Звісно, для такої реконструкції потрібно виготовити дорогу документацію, ну і заплатити за труби та послуги майстрів. Так от, набігло 7000 гривень. І читач відразу зрозумів, що жовта труба — не проблема, насправді вона навіть прикрашає його спальню і додає затишку. Тим паче іншої установи, яка б зробила цей ремонт дешевше, в області просто немає. Втім, не варто котити бочку тільки на волинських газовиків, ситуація в інших регіонах не краща. Нещодавно мешканцеві Радехівського району Львівщини довелося заплатити понад 120 тисяч гривень за під’єднання своєї оселі до газу. Виходить, фірма відразу спустошує кишені клієнта, який надалі регулярно користуватиметься її послугами і все життя за них платитиме.

…попитом на послуги тутешніх знахарок

Нещодавно мій знайомий лікував дитину від «переляку». Чоловік, який відстежує ситуацію на ринку криптовалют, цікавиться розробками Ілона Маска і сподівається, що Великий адронний колайдер дасть відповіді на ключові питання світобудови, повіз дитину до «бабки». Так от, остання — одна з тих, до кого без жодної реклами протягом століть звертаються волиняни.

Проблема полягала в тому, що півторарічна дівчинка почала боятися води. Помити її без істерики було неможливо. Це тривало кілька тижнів. Хтось порадив товаришу звернутися до «бабки». Під час «консультаційного прийому» вона попросила привезти сорочку дитини і три свіжі яйця. Та наголосила, що «сеанс» має відбутися до сходу сонця в будень.

Отож з необхідними атрибутами чоловік прийшов «на прийом». Вона розклала дитячу сорочку на стіл, почала читати якусь молитву і вибила яйце на одежину. Ці нехитрі маніпуляції жінка (яка зовсім не була схожою на відьму) повторила три рази. Про оплату послуг вона сказала: «Дайте, скільки не шкода для мене». Так от, знайомий переконує, що на третій день після процедур дитина з радістю пішла купатися.

Оскільки така «терапія» з наукової точки зору безглузда, її офіційно не схвалюють ні лікарі, ні священики. Але чомусь українці у багатьох випадках довіряють таким «цілителям», як у деяких африканських країнах — шаманам, а на Гаїті — вуду. Ймовірно, через те, що основні соціальні інститути, як от церква чи офіційна медицина, — не надто переконливі? Тому, оминаючи професіоналів, люди звертаються до традицій, які хоч і не дуже зрозумілі, проте не сильно спустошують кишені і дають надію на одужання…