Їхні душі травмовані війною

Євгенія СОМОВА, редактор відділу соціального захисту газети «Волинь–нова»

Виступ під час круглого столу Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я начальника клініки психіатрії військового госпіталю України Олега Друзя наробив багато шуму. Прозвучало, що 93 відсотки учасників АТО є загрозою для суспільства і потребують лікування. Відразу ж відреагували волонтери і ветерани цієї гібридної війни. Мовляв, образа і наклеп. Словом, головний військовий психіатр дав маху, бо «загроза для суспільства» це вже не що інше, як навішування ярликів. Не треба узагальнювати. Зрештою, наведена цифра невідомо звідки взята. Але те, що частина людей, котрі повернулися зі Сходу, мають проблеми із психічним здоров’ям, — беззаперечний факт. Посттравматичні розлади, кажуть медики, виникають у тих, хто пережив фізичну травму або довго перебував під загрозою смерті. Військові, котрі пройшли Афганістан, добре знають, що це таке

…Цю поїздку пам’ятаю й досі. Ми з подругою поверталися з Одеси. У купе до нас підсіла молода сімейна пара. Чоловік був явно «під мухою» і поводився неадекватно: голосно розмовляв, лаявся. «Ну, подумалося, навряд чи цієї ночі заснемо». Але, на нашу радість, він швидко вгамувався і засопів. Та поспати не вдалося. Серед ночі розбудив крик: «Бий гадів, Серьога! Заходять справа! Стріляй!» – «Колю, Колю, заспокойся, — благала дружина. — Не лякай людей». А коли чоловік затих, вибачливо сказала: «Як приїхав з Афганістану, то й досі воює уві сні. Кричить, зривається кудись бігти. Спочатку я боялася, думала з глузду сходить. Повела до лікаря. Сказав, що то наслідки психологічної травми. Пройде. Але коли? У мене вже нема сил терпіти».

Війна — це завжди травма. У США був в’єтнамський синдром, у колишньому Союзі — афганський, а в нас — донецький. І проявляється він нерідко асоціальною поведінкою. У ветеранів виникає комплекс вини перед загиблими, порушення сну, безпричинна агресія… Щоб заглушити душевний біль, вони починають пити, вживати наркотики. Деякі долучаються до злочинних угруповань. Люди, що пройшли війну, стають іншими. «Як підмінили дитину», — каже моя знайома Галина, син якої повернувся з АТО. Хлопцеві пощастило вийти живим і неушкодженим із Іловайського котла. Але Сашко, спокійний і врівноважений колись, тепер нервує з будь–якої причини, гостро реагує на несправедливість. «Заходжу якось у кімнату, а він накрився з головою і плаче, — розповідала жінка. — Дуже нервується, коли його розпитують, як було там, на Донбасі».

За чотири роки війни на Сході України у нас з’явилася велика кількість таких, як Сашко, людей з травмованою душею. Вони втратили вміння пристосовуватися до соціуму. До того ж вважають, що це ми повинні пристосовуватися до них. Післявоєнний незадовільною адаптацією синдром викликаний і невлаштованістю. Учасники АТО нерідко не можуть знайти роботу. І, що найгірше, живуть у стресовому станіроками. Більшість із них по допомогу не звертаються. Бояться, бо, мовляв, якщо підеш до психолога, то «хворий на голову». Зрештою, будемо відверті, чи багато у нас спеціалістів, які можуть надати її? Звісно, є центри психологічної допомоги, але люди, котрі там працюють, не завжди мають належну підготовку. Військовики ж потребують кваліфікованої і постійної психологічної підтримки, а не короткого спілкування з фахівцем.

У США вже багато років діє програма реабілітації учасників бойових дій. Аналогічну розроб-

ляють і в нас. Але поки в уряді працюють над нею, психологічну підтримку надають волонтери, громадські організації. Зрештою, це й обов’язок усіх нас, тих, хто поряд, допомогти людям, травмованим війною. Кожен може підтримати морально, вислухати. Для нас це банальні речі, а для них — дуже важливі. Їм так потрібна наша увага і повага, любов близьких.